Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Христенко Станіслав
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
5 квітня, четвер

Вас зустрічав Харківський залізничний вокзал піснею «Ой прийшла весна»?

А у місті, у ресторанчику навпроти Оперного театру, де і 120 років тому було кафе, слухали «Кавову кантату» Баха з ексклюзивним «Бахачіно» у руках?

На станції метро «Держпром» пощастило насолоджуватися живими звуками піаніно?

А у Філармонії зачаровував грою оркестр із найкращих музикантів із різних міст України. У переважно російськомовному Харкові це виглядало феєрично, патріотично й об’єднуюче, коли оголошували: Львів, Дніпро, Івано-Франківськ…



Усе це і багато-багато інших музичних тонів у життя Харкова вніс перший KharkivMusicFest із 14 по 29 березня.

Ініціатором проведення багатоденного музичного фестивалю із сімома великими концертами став 33-річний харків’янин, який уже 10 років живе у США, Станіслав Христенко — піаніст, диригент, лауреат Конкурсу піаністів імені Марії Канальс (Барселона), Queen Elisabeth Music Competition (Брюссель) і багатьох інших.

Як у щільному графіку гастролей світом знаходити час для Харкова і для чого саме тут проводити музичний фестиваль — на ці питання «України молодої» відповідає Маестро Станіслав Христенко.

Сила творчого тяжіння

— Станіславе, як ви потрапили в США і чому постійно повертаєтеся в Харків? Минулоріч у місті народження були шість разів.

— Харків — моє рідне місто, тут я відчуваю своє коріння, тут мої батьки. Частина моєї душі завжди тут. До США від самого початку я поїхав продовжити професійну освіту після навчання у Московській консерваторії (клас Вєри Горностаєвої) і закінчив у 2010 році Cleveland Institute of Music як піаніст. З того часу я залишився там і моїм містом став Вашингтон. Водночас я багато гастролюю різними містами світу.

Минулого року мені захотілося зробити в Харкові захоплююче, об’єднуюче музичне свято, якого ще не було в Україні. Захотілося працювати над великим фестивальним проектом — і я знайшов підтримку та розуміння саме в рідному місті.

Раніше в Харкові були різні цікаві фестивалі, але вони тематично обмеженіші. KharkivMusicFest народився з фесту «Дзеркальний струмінь». І цього разу все більш серйозно. Нам замало семи чудових концертів. Тобто, фестиваль — це не лише концерти, а і відкритість академічного музичного світу до слухача.

Нам вдалося поглибити тематику фестивалю через новітні просвітницькі акції, роботу з вільними навчальними програмами, були флешмоби, хеппенінги просто неба. Креативної роботи з багатьма явищами, яких потребує музичний простір міста, і створення сучасного формату фестивалю з використанням досвіду знаменитих світових фестивальних брендів — саме цього мені хотілося. Півроку ми з командою постійно спілкувалися і прикладали величезні зусилля, щоби це відбулося. А разом з нами також були і всі ті, кого сила творчого тяжіння поєднала з цим фестивалем.

— Ви як ініціатор проведення масштабного KharkivMusicFest, за словами колег-організаторів, чи не більше переймалися проведенням у рамках фестивалю майстер-класів для дітей, виступами перед дитячою аудиторією поза Харковом, аніж, власне, великими концертами на головних сценах. Чому?

— Великі концерти — це певні емоційні сплески фестивалю. Між ними і майстер-класами або навчально-просвітницькими програмами та зустрічами, які ми провели і в розвиваючих дитячих установах для малюків, і у великому виші, і у спеціалізованій гімназії для дітей з проблемами зору, і в багатьох харківських школах, — є певний зв’язок. Експеримент, який я хотів поставити, полягає у створенні великого кола активних учасників фестивалю способом їх занурення в різноманітні акції, проекти. Таким чином створюється велика загальна спільнота прихильників класичної музики, майбутня свідома публіка.

Не тільки Харків, а й районні центри області брали участь у подіях фестивалю. Загалом десять тисяч людей було задіяно упродовж двох тижнів. І ось цей комплекс питань складав мій персональний проект, що потребувало багато особистої уваги. До нас активно долучилася харківська громада, громадянське об’єднання «Толока» поділилося з нами своїм умінням проводити акції з меценатами.

Харківська громада забезпечила самостійні проекти в рамках фестивалю. Благодійний фонд «Харків з тобою» допоміг у реалізації освітніх програм. Громадське об’єднання «День музики» забезпечили проект «Art & piano: грай яскраво», в якому завдяки молодим художникам і дизайнерам (Костянтин Зоркін, Роман Мінін, Дар’я Ковальова й інші) піаніно стало яскравим арт-об’єктом. Громадське об’єднання «Астерікс» долучилося до проекту в роботі з дітьми.

Ідея об’єднання

— Ваша блискуча ідея — зібрати фестивальний оркестр із музикантів із різних міст України. У переважно російськомовному Харкові це виглядало феєрично, патріотично й об’єднуюче, коли оголошували місто кожного з 28 оркестрантів: Львів, Дніпро, Івано-Франківськ… Ви передбачали таку сукупність ефектів чи ініціювали лише музичний своєрідний феномен для України?

— Фестивальний оркестр — не моя ідея, а існуюча практика великих музичних фестивалів, на кшталт Verbier festival (Швейцарія). Зібрати концерт­мейстерів із різних симфонічних оркестрів України, в основному філармонічних, нам допомогла національна концертна агенція Ukr Аrtists (з Києва, її керівник Олександр Пірієв). Ідея об’єднання стала головною ідеєю фестивалю, унікальним феноменом KharkivMusicFest: об’єднання нових креативних людей для сміливих і, на перший погляд, неможливих перемог, об’єднання політикуму, бізнесу і митців.

Ми прагнули налагодити культурний обмін, перш за все, всередині країни. Бо в Києві не знають, що відбувається в харківській громаді, а в Харкові так само слабо уявляють, які музичні події бентежать львів’ян. Я маю на увазі не академічну музичну спільноту, а звичайну публіку. Моя мрія — щоби до Харкова на фестиваль спеціально приїздили люди з Дніпра, Одеси і навіть відстань до Львова не була б перешкодою для цього. Так як приїздили слухачі з Києва спеціально на фестивальні концерти вже цього року.

— Мирослава Которович, Мирослав Скорик, Лідія Футорська, Іван Чередниченко й багато інших професіоналів долучилися до фестивалю. Надалі кого б ви хотіли бачити на харківських сценах?

— Є велика кількість музикантів у світі, яких хотілося б бачити. Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest. На фестивалі у березні, на відкритті, грав Сергій Бабаян, який у своєму концертному графіку (Verbier festival Швейцарія; Carnegie Hall Нью-Йорк) знайшов місце для Харкова. Або дует Igudesman & Joo: Up beat серед виступів на Тайвані, в Іспанії, Італії вписав у свій розклад виступ у Харкові. Я вважаю це питанням ініціативи і бажання, перш за все, а особисті зв’язки — вже по-друге. Якщо назвати ім’я — аргентинська піаністка Марта Аргеріх. Фестиваль спроможний прийняти музиканта такого рівня.

— Одним із семи фестивальних концертів цього року стало музично-комедійне шоу дуету скрипаля Олексія Ігудесмана і піаніста Хьянг-кі Джу з Австрії. Коли до вас прийшло розуміння, що класичну музику варто подавати слухачам не лише у класичному форматі?

— Почалося все з того, що мені просто захотілося додати гумору. Комедійний жанр у класичній музиці існує досить давно, шкода, що на пострадянському просторі його не визнавали зовсім або ставилися як до чогось недостойного. Свого часу був зіркою Віктор Борге (датський піаніст, диригент і комік), а сьогодні на вершині в цьому жанрі — дует Igudesman & Joo. Ще не так давно я не міг у своїх мріях припустити, що вони будуть виступати в Харкові. Але такий концерт додає емоцій і наповнення тому, що могло бути більш спокійним і нейтральним.

Музичне середовище нашої країни і будь-якої європейської чи США відрізняється суттєво, і одним із показників цієї різниці є те, що в країнах Європи музика сприймається як така, що може приносити задоволення, для цього вона менш академічна. У нас такого ставлення бракує, повчально-виховного надто багато. Комедійний жанр свого часу свідомо відштовхнули. І, може, зараз прийшов час надолужити згаяне.

Музичний оазис у Харкові

— Сергій Політучий, президент фестивалю, головний спонсор, казав журналістам, що не завжди відразу зголошувався на пропозиції зі сторони артистично-музичного крила. На скільки перший KharkivMusicFest вийшов таким, яким ви його задумали?

— Фестиваль — це постійний процес, деякі речі наро­джуються у процесі підготовки. Те, як активно Сергій Якович підтримав ідею створення такого музичного оазису в Харкові, дозволило підняти цей масштабний іміджетворчий захід. Прагнучи зробити Харків місцем культурного відродження і місцем сили для творчих людей з усього світу, він — як і ми — хоче прославити місто Харків на всю країну і зробити культурним брендом для Європи.

Фестиваль, який ми створили, вже живе своїм життям. Нам дуже пощастило з проектом «Бах-333», який відбувся у день народження Йоганна Себастьяна Баха 21 березня. У місті пройшло 333 виконання його творів на честь дня народження великого музиканта, а акція «Бах у метро» дозволила приєднатися до аналогічної міжнародної акції у цей день.

— Кажуть, що підготовка до наступного фестивалю починається з першого ж дня після закінчення попереднього. Із KharkivMusicFest так само? Які плани?

— Плани серйозні, такі, щоби концертів було більше і вони приваблювали людей з різних міст приїжджати в Харків на цікаві програми. Є плани розширювати проекти, щоб у дні фестивалю музика звучала скрізь у місті. Мистецтво змінює людей — і ми прагнемо, щоби KharkivMusicFest змінював людей і змінював країну. Нічого подібного в Україні ще не було, наш фестиваль створює історію нової України, багатої талантами.

Я дуже радий, що на фестиваль приїхав Мирослав Скорик з Львівським камерним оркестром «Академія». Вони привезли програму, яку вже зіграли у Хмельницькому, Львові (концертна компанія Ukr Аrtists випустила диск «Скорик у стилі джаз»). Приїзд музиканта такого масштабу одразу підіймає рівень заходу в цілому. Зараз є велика потреба на сильну емоцію, і бажано чисту, як у дітей. Усі гості фестивалю зауважили, що публіка в місті приймає дуже емоційно, тепло і щиро.


Діячі мистецтв: Станіслав Христенко
Концертна організація: UKR Artists, Харківська обласна філармонія, Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка
Концертний зал: Новий органний зал Харківської обласної філармонії, Великий зал Харківського академічного театру опери і балету ім. М.В. Лисенка, Малий зал Харківського академічного театру опери і балету ім. М.В. Лисенка
Конкурс (фестиваль): Міжнародний музичний фестиваль "KharkivMusicFest"
Джерело: Україна молода



Додати: Share on Facebook

Інші:

Галина Стеценко: «Відчуваю дідову присутність у своєму житті»
День відкритих дверей у музеї Кошиця
Дві сотні мелодій однієї садиби
Від Баха до Гласса: як навчитися розуміти класику
Людина і... гаджети
Надія Величко: “Коли заграв орган, я наче почула голос Бога”
«Любовний напій» Ольги Кульчинської та Андрій Бондаренка
«Хто ж не мріє злетіти на Олімп! Але не ціною втрати голосу»
Український фестивальний оркестр зі Львова записав цикл для міжнародного проекту "Пісні для Юдіт"
Оксана Линів: "Розвиток культурного життя в Україні буде тоді, коли житиме позитивна творча конкуренція"
Володимир Шейко: "Диригент – це покликання"
Джазовий бандурист, одесит Георгій Матвіїв: Батькам сказали, що у мене нема ні слуху, ні голосу
«Дуже ціную нашу систему музичної освіти»
«Коли я сказав Крушельницькій, що у неї „фальшивий фортеп’ян“, вона зрозуміла, що у мене абсолютний музичний слух»
У Голівуді ніхто не хоче говорити про Україну – Джон Малкович
«Я не народився рабом, тож не можу стати тираном»
Як це – бути солісткою однієї з найкращих опер у світі
Олексій Коган: «Це дуже символічно і красиво, коли академічна музика поєднується з джазом»
Антоній Баришевський: «В сучасній музиці сьогодні є все і може бути будь-що»
Мирослав Скорик: Для композитора важливо бачити, що його музика подобається
Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
      © 2008-2018 Music-review Ukraine