«Народ більше не дозволить новій владі поводитися так, як це робили «попередники» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Народ більше не дозволить новій владі поводитися так, як це робили «попередники»
Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Сіренко Володимир
Кізлова Ольга
«Народ більше не дозволить новій владі поводитися так, як це робили «попередники»
Інтерв'ю з диригентом Володимиром Сіренком
15 червня 2014, неділя
Поширити у Facebook

Володимир Сіренко. Фото: Сергій ПірієвНародний артист України, лауреат Шевченківської премії, художній керівник і головний диригент Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України, професор НМАУ — цей музикант добре відомий не лише в нашій країні, але й за кордоном: у США, Великій Британії, Польщі, Португалії, Словаччині, Німеччині, Австрії, Іспанії, Франції, Нідерландах, Південній Кореї, Болгарії, Бельгії, Італії, Японії, Туреччині, Росії, Білорусі, Казахстані та ін. У його репертуарі сотні симфонічних партитур.

Диригент тяжіє до інтерпретації творів романтичного та насичено-експресивного звучання.

Світова преса називає В. Ф.Сіренка «одним із блискучих сучасних диригентів світу і завжди бажаним гостем кращих європейських і американських оркестрів».

«З НЕТЕРПІННЯМ ЧЕКАЮ НА ВОСЬМУ СИМФОНІЮ СИЛЬВЕСТРОВА»

— Які найбільш значимі українські твори останнім часом з’явилися в репертуарі Національного симфонічного оркестру?

— Ми багато років готуємо по дві програми для фестивалів «Прем’єри сезону» і Kiev Music Fest. І серії ювілейних концертів українських корифеїв: М. Скорика та В. Сильвестрова. А до того — Є. Станковича, потім — Р. Ляшенка. Восени відзначимо ювілей Л. Дичко і А. Костіна. У цьому напрямку роботи дуже багато. Ми в ній — частина свого призначення. До речі, про наш оркестр пишуть, як про «лабораторію української музики».

— Як відбувається добір музики?

— По-різному. Добра взаємодія з авторами дозволяє оркестрові пропонувати їм наш вибір з їхньої музики. Наприклад, з Геннадієм Ляшенком ми домовилися про три твори, які я хотів виконати: Віолончельний концерт з Іваном Кучером, Фортепіанну музику (власне кажучи, це концерт) з Юрієм Котом і Тамара Ходакова співала «Імена імена, імена...» на вірші М. Денисенка. Окрім того, Геннадій Іванович написав нову Сьому симфонію до ювілею. З Сильвестровим були дві симфонії. Шоста, яка досить рідко виконується (вона неймовірно складна), і перевірена часом відомими виконавцями партитура Widmung («Присвячення») — симфонія для скрипки та оркестру (1991, написана для Г.Кремера). Нещодавно Валентин Васильович закінчив нову Восьму симфонію. Ми чекаємо на її прем’єру (Сьома була написана понад 10 років тому, 2003-го). Перше виконання Восьмої пройде не в Україні, а після світової прем’єри ми візьмемо її до свого репертуару. В оркестру є коло авторів, з якими ми співпрацюємо. Так зазвичай складається у більшості колективів.

Нещодавно в Центрі «Майстер-клас» пройшов авторський концерт Вікторії Польової. Акустика там не відповідна, але завдяки мікрофонам усе прозвучало гідно. Серед слухачів перебували кіношники, художники, письменницька братія, музиканти. І всім концерт шалено сподобався. Творчість В.Польової — особлива частина нашого репертуару.

Дуже цікавий проект НСОУ підготував на замовлення польської сторони незадовго до нового 2014 р., коли були протистояння на Майдані. У Великому залі консерваторії ми зіграли твір для фортепіано з оркестром Єжи Корновича «Великий перехід», «Знаки» Ганни Гаврилець і Третій фортепіанний концерт Ігоря Щербакова. На весняному фестивалі «Прем’єри сезону» повторили твори Щербакова і Гаврилець. Усі три новинки дуже цікаві, на них чекає довге артистичне життя. Переконаний, що твір Гаврилець може прикрасити не лише фестивальні програми, але й будь-який філармонічний вечір. А концерт Щербакова — це продовження його стилістики пост-романтизму. Композитор з першого дня був на Майдані, і рефреном його твору звучить мотив рояля з оркестром «Банду — геть!». Концерт було написано швидко, в грудні 2013 р., а 30 грудня ми його вже зіграли. Там же дуже зворушливо звучить народна колисанка «Котику сіренький»...

— У нашій розмові прозвучало ім’я Валентина Сильвестрова. Як його роботи останніх років відбиті у вашому диригентському репертуарі?

— У творчості Валентина Васильовича, як він сам характеризує, останнім часом був період «багателей». В оркестрі «Київські солісти» ми освоювали його партитури «Тиха музика», «Серенади», «Багателі» і «Миті пам’яті». Але зараз композитор знову звертається до великих жанрів. І я з нетерпінням чекаю на його нову Восьму симфонію.

— Що ще з останніх проектів вам запам’яталося?

— У січні відбулася поїздка Національного симфонічного оркестру до австрійського міста Лінц, на батьківщину Антона Брукнера. У залі його імені ми виконали програму, центральним номером якої стала 11 симфонія Д. Шостаковича. Прозвучав також 23-й фортепіанний концерт Моцарта (соліст Геннадій Дем’янчук). Ми запропонували виконати на вечорі «Карпатський концерт» Мирослава Скорика. Всі твори було прекрасно прийнято публікою і пресою. Я отримав цікаву пропозицію від австрійської сторони: у вересні подиригувати відкриттям Брукнерівського фестивалю. Серед творів організатори задумали виконання увертюри «1812 рік» П. Чайковського. Але в ній, як відомо, цитується російський царський гімн «Боже, царя храни». Сьогодні, після анексії Криму, і неоголошеної війни російських агресорів на Сході України, я вважаю виконання цього твору недоречним, і запропонував організаторам фестивалю замінити цю партитуру симфонічною поемою Ференца Ліста «Мазепа»...

«ЗАГАЛЬНЕ «ОДОБРЯМС» ДОВОЛІ ПОГАНО ПАХНЕ»!

— В українському суспільстві активно засуджують російських діячів культури, які підписали лист на підтримку воєнної доктрини Путіна, яка призвела до анексії Криму і сепаратистсько-терористичної діяльності в Луганській і Донецькій областях. Актор повинен втручатися в політику чи його постулат — «мистецтво заради мистецтва»?

— У 1999—2000 рр. я бував на гастролях у Росії. Це був період відходу Єльцина, тоді зарплатня у музикантів була злиденною і це при досить високому рівні життя, який у цілому притаманний російському суспільству. Потім ситуація змінилася, стали виділятися президентські гранти: провідним консерваторіям, оперним театрам і оркестрам Росії. Люди стали отримувати декілька тисяч доларів на місяць. І артисти сталі «зобов’язані» новій владі зростанням свого добробуту, більше не змогли вийти з цієї, м’яко кажучи, «взаємозв’язки». Тому піаніст Денис Мацуєв і маса інших великих діячів російської культури поставили свої підписи під «путінським листом». І це загальне «одобрямс» доволі погано пахне! Не підписали ті, хто взагалі не залежить від російської системи влади.

Особливо на тлі болю і втрат, які ми всі пережили, — розстрілу Майдану, мене шокувала підтримка російськими колегами анексії Криму. Це було повне нерозуміння наших подій, наших втрат! До речі, коли 2008-го Росія вторглася до Грузії, українські політики і діячі культури склали листа, який засуджував цей акт. Я був серед них.

— Ви відомі як диригент, який піднімає масштабні проекти: всі симфонії Густава Малера, всі «Пристрасті» Й.С.Баха. Нещодавно пройшла прем’єра знаменитої ораторії Артура Онеггера «Жанна Д’Арк на багатті». Розкажіть про нього, будь ласка.

— Я хочу подякувати амбасадорові Швейцарії в Україні Крістіанові Шененбергу за сприяння в отриманні нот для цього проекту: хорових і оркестрових партій, партій солістів. Це доволі недешеве задоволення: прокат партитури. Ми його собі дозволити не можемо, і нам Посольство Швейцарії допомогло. Ми повторимо цю «виставу» 14 жовтня. Ще 1999-го я задумав цю постановку. Був знайомий із Володимиром Бегмою, який ставив цю партитуру 1983 року в Алма-Аті. Тоді виникла ідея запросити на роль Жанни співачку Олену Камбурову, яка може і заспівати, і виголосити драматичний текст, але не склалося. Пройшов час... Я не мав партитури, але був клавір, який я вивчав, і ось швейцарський амбасадор, який любить музику, нам допоміг. Звичайно, і згода капели «Думка» (під орудою Євгена Савчука) — блискучого нашого хорового колективу вирішила проблему постановки. Її потрібно робити лише з дуже добрим хором, і вони прекрасно впоралися. У постановці брали участь три драматичні актори і три солісти-вокалісти, і все вийшло добре. Я рідко залишаюся настільки задоволений результатом...

«ВИЯВИЛОСЯ, ЩО В КИЄВІ «НІДЕ» БУДУВАТИ КОНЦЕРТНУ ЗАЛУ, НЕМАЄ МІСЦЯ, «ВСЕ ВЖЕ КУПЛЕНО...»

— Нині до нас відмовляється приїжджати багато зарубіжних виконавців. Концертні зали — Палац «Україна», МЦКМ — «гуляють». Може нашим колективам потрібно заповнити цю концертну нішу?

— Це зали, не призначені для акустичних концертів. Для мене було дикістю, коли Віденський філармонічний оркестр грав в «Україні» через мікрофони. І маестро В.Гергієв із музикантами Маріїнського театру виступав, і співала М. Кабальє, і Д.Мацуєв грав на жахливому роялі. Одна річ — «заробітчанство», це жахливо, але зрозуміло... а для майстрів зі світовим ім’ям таку «халтуру» не дозволено! Тема доброї акустичної концертної зали для Києва дуже важлива. Питання ставиться з часів президентства В.Ющенка. При ньому було проведено конкурс архітекторів на проект. Наприкінці 2008 р. визначили переможця (одну відому архітектурну фірму). Залу планували створити на території «Мистецького Арсеналу» до «Євро-2012». Потім проблема поновилася за В.Януковича (за прем’єра М.Азарова). На прес-конференції я поставив питання про телеканал «Культура» і спорудження концертної зали. На жаль, це теж закінчилося нічим. І не через Майдан чи зміну влади. Виявилось, що в Києві «немає де» будувати концертну залу, немає місця, «все вже куплено»... Ми новій владі пропонуватимемо вирішити це важливе питання для нашої столиці.

— Національний симфонічний оркестр став часто бувати на Близькому Сході. Там виникла мода на європейські склади?

— Йдеться про Ліван. З ліванськими композиторами ми дружимо з кінця 1980-х. Спочатку записували їх музику на ДЗЗ, балет «Злочинне кохання», мюзикл «Останній день Сократа». У філармонії з успіхом провели вечір ліванської музики. А потім на Naxos’е записали диск. Нині Ліван має добру композиторську школу. Наприклад, Бешара ель-Хурі — чудовий композитор, який життя мешкає в Парижі. Його музику виконують найкращі світові колективи Англії та Франції. Ми отримали прекрасні відгуки на свій диск з його музикою. У Лівані є академічна школа і фольк-лінія. Те, чим ми займалися останній рік — це музика родини Рахбані. Батька вже немає в живих: він був другом А.Хачатуряна. Троє його синів: режисер і два композитори-аранжувальники. Вони зібрали музику з найвідоміших творів — пісні з мюзиклів, які знає весь арабський світ. Вона дуже добре оброблена і оркестрована, з використанням арабських народних інструментів, цілої групи ударних, хору, оркестру і великої групи солістів. Це було цікаво. Хочемо показати цей проект у Києві. І ви переконаєтеся, що це добра музика, просто в іншому жанрі. Ми вміємо реалізовувати свою розмаїтість, можемо успішно зіграти і зі Scorpions, і ліванську музику. До речі, на користь неї говорить, наприклад, ім’я відомого композитора ліванського походження, володаря «Оскара» Габріеля Яреда, який написав саунд-треки до фільмів «Англійський пацієнт», «Талановитий містер Ріплі», музику якого ми теж свого часу грали.

— Володимире Федоровичу, ви професор НМА, який здобув освіту в колишньому СРСР. На ваш погляд, в чому відмінність радянської і Болонської систем освіти?

— Особливої різниці я не бачу. Хто хоче стати диригентом, той і тоді, і сьогодні однаково наполегливо «гризе» партитури. Жодні магістерські роботи не замінять живого музикування. Це просто різні фахи — писати дисертації і бути практикуючим музикантом. А плюс цього переходу — те, що наші дипломи офіційно визнаються на Заході.

«Я ПЕРЕБУВАЮ У СТАНІ ОБЕРЕЖНОГО ОПТИМІЗМУ...»

— Ваш колектив завжди бере участь у інавгураційних урочистостях. Як пройшла культурна програма цього разу?

— Перед початком прийому, коли гості чекали на приїзд Президента Петра Порошенка, в «Мистецькому Арсеналі» ми грали велику симфонічну програму з творів українських і європейських композиторів: Р.Вагнера, Дж. Верді, М. Скорика, Б. Лятошинського, Є. Станковича. Передбачалося, що запрошені будуть стоячи слухати наш виступ. На жаль, майже всі гості голосно розмовляли, переміщалися залом і не звертали уваги на музику. Після промови Президента України культурна програма продовжилася маленьким концертом. Ми зіграли «Оду до радості» Л. Бетховена і проакомпанували пісні Андрія Середи з гурту «Кому вниз». Але оскільки організатори мали необережність розв’язати стрічки, що відокремлювали залу від столів з наїдками і напоями, більшість присутніх кинулося до них. А слухати нас залишився П. Порошенко зі своєю родиною і декілька культурних гостей...

Я зараз перебуваю в стані обережного оптимізму, а останнє моє зачарування і розчарування, яке було потім, було під час Помаранчевої революції. Сьогодні не можна повторювати старих помилок. Неймовірно складні завдання стоять і перед всім суспільством. Переконаний, що народ більше не дозволить новій владі поводитися так, як це робили «попередники». Інакше безглуздою стане загибель «Небесної сотні» на Майдані і хлопців, що нині віддають свої життя, беручи участь в АТО на Сході України за те, щоб Україна залишалася єдиною і соборною країною..


Автор: Ольга Кізлова
Колективи: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Диригенти: Володимир Сіренко
Музикознавці: Ольга Кізлова
Джерело: Газета "День"



Інші:

Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
54.jpg