Вікторія Лук’янець: "Не зважаючи на всі негаразди й проблеми, людині потрібно «як Сонце, кожен день народитися»" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Вікторія Лук’янець:
Лук'янець Вікторія
Вікторія Лук’янець: "Не зважаючи на всі негаразди й проблеми, людині потрібно «як Сонце, кожен день народитися»"
28 травня 2015, четвер
Поширити у Facebook

Вітаю, пані Вікторіє. Нещодавно Ви відвідували Львів із концертом під назвою «25 років на сцені». Перш за все хочу подякувати за віртуозне виконання. Коли я була присутньою на концерті, захід пролетів швидко й легко – хоч і виконували технічно складну програму. Та це не дивно, адже Ви сама – квітуча, красива, ніжна. На своєму ювілеї творчості Ви розділили програму на два основних блоки: це – західноєвропейська й українська музика. Чим це вмотивовано?

Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– Дякую. Насправді я мала на меті презентувати два напрямки. Перший – це класичний, котрий мав би показати мене, як європейку, людину, яка більше двадцяти років живе й працює в Європі. Другий – український блок , тому що одне без іншого не існує. І наша автентичність – чудова, її треба зберегти понад усе! Знаєте, ми вже дуже давно є європейською країною, раніше ніж Румунія, Болгарія та всі інші держави. Саме тому мені було дуже важливо показати ці дві грані творчості – під час того, як я готувала програму. Концертну мандрівку почала із Моцарта. Вважаю, що чим більше я покажу граней, тим це було би цікавіше для публіки. Власне, у Києві за моєї участі презентувався концерт, на якому контраст був яскравіший, бо у другій частині я співала із капелою бандуристів. Уявляєте, як це було красиво? Оркестранти відіграли у першому блоці, а згодом ми зробили інший перелаштунок сцени, тільки уявіть: сидить красива чоловіча капела – п’ятдесят чоловіків і звучить соло сопрано! (Вікторія мрійливо посміхається – прим. ред.) Львівська програма, на жаль, не передбачала капели бандуристів. Тому я подумала: якщо не виходить повторити київську феєрію, то що б інше я змогла би запропонувати? І тому разом із п. Володимиром Сивохіпом (генеральний директор Львівської філармонії – прим.ред.) ми обрали те, що вже ставилося на сцені й справило на слухачів найбільше враження. Таким чином був спланований репертуар: в українському блоці звучала музика Миколи Лисенка, Якова Степового, Мирослава Скорика.


Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– Високий рівень виконавства, вишуканість та харизматичність, інтерпретація, що захоплює із першого подиху. Ви мали за честь виступати у найвідоміших театрах світу. «Метрополітен опера», «Ла скала» , Віденська опера. У якому із оперних залів Вам найбільш комфортно виступати?

– Я дуже дякую усім містам й кожному театру. Маю величезне щастя, що мене всюди зустрічали прекрасно. Адже виконання «Травіати» на фестивалі припало до душі мешканцям Зальцбургу, завжди чудово приймав Відень. Але співати у будь якому оперному театрі є не надто простим завданням, і це Вам скаже кожна співачка. Проте найважчий театр – це Ла Скала у Мілані. Не можу сказати, що моє виконання не мало успіху, проте співати там – набагато важче, ніж у всіх інших оперних театрах світу. Я дуже дякую цій публіці. Спасибі їм, за те, що вони усе-таки сприйняли мої різнобарвні партії – «Царицю ночі» із «Чарівної флейти» В.А.Моцарта, «Лючію» із «Лючії ді Ламмермур » Г. Доніцетті й партії з опер Ріхарда Вагнера, проте співати у Ла Скала – важко, бо на тобі лежить велика відповідальність. Я гадаю, що не дає зосередитись перш за все тягар усіх поколінь

– Ви часто виконуєте українську музику, навіть не зважаючи на те, що у Європі на оперних сценах звучать німецькі, італійські, французькі опери. Можливо у ній - закладений ментальний код нашої нації, а чи Ви гостріше відчуваєте її? (звісно, що Ваша інтерпретація західноєвропейської музики проходить на високому рівні). Наскільки мені відомо, то найбільше Вам до вподоби твори Ревуцького, Лисенка, Косенка, Скорика. Музика якого композитор найбільше імпонує?

– Всі ці композитори – різнобарвні. Я дуже люблю нашу класику, й вважаю, що це мій громадянський обов’язок – її виконувати, хоч вона важка для інтерпретації. Як би це було не дивно, найскладніше виконувати – музику Миколи Лисенка. Не можу поки що для себе усвідомити – може це не зовсім для мого голосу, чи, можливо, він писав свої твори для більш драматичного забарвлення … Одначе скажу, що його твори написані не для вокалу, і з досвідом вони усе легше даються до інтерпретації. Мені легко співати музику Анатолія Кос-Анатольського, Мирослава Скорика. Й, мабуть, є композитори, до яких лежить серце, саме вони «лягають» на голос. Згадаю перш за все народну пісню, бо вона є легкою до виконання, хоча відповідальність у ній величезна. Тому що простота – це найважче, що є. Із західноєвропейських митців полюбляю слухати Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта, Вінченцо Белліні, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді. Із сучасних композиторів мені імпонують Густав Малер, Ріхард Штраус. Вони – фаворити по життю. Відверто кажучи, я не проводжу й дня, щоби не слухала ані Малера, ні Штрауса, ні Баха.

Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– А як же композитор-новатор, монументаліст Ріхард Вагнер? Хоча, мабуть для оперних співаків виконувати його музику – є «добровільним обов’язком» …

– Вокал – це професія й не завжди співак має право обирати. Дуже добре робити вибір, коли він є привілейований, але так не завжди відбувається. Я вважаю: якщо ти – професіонал, то маєш бути самодостатній у всьому й можеш заспівати музику Ріхарда Вагнера. Саме його твори я виконувала дуже обережно й старалася не навантажувати арії силою й драматизмом (як це багато хто робить). Є таке професійне слово, яке називається еміссія . Ця емісія звуку у музиці Вагнера найбільш скомпільована, тому партії у його операх потрібно виконувати дуже обережно. Саме тому молодому співаку не можна співати Вагнера. Приміром, учора я слухала, як Іван Козловський співав партію Лоенгріна із однойменної опери Ріхарда Вагенра, й скажу Вам, що у нього – унікальний голос!

Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– Специфіка виконання зобов’язує підлаштовувати можливості голосу до кожного твору. Приміром, Ваша улюблена партія – так би мовити, візитна картка – Віолетти із «Травіати» Джузеппе Верді. Знаю, що вона для Вас є дуже близькою – не просто так, бо має свою неповторну історію. Правда ж?

– Розумієте, це найскладніша партія із сопранового оперного репертуару. Для мене було дуже важливим самореалізувати себе – свого роду поставити собі завдання: чи зможу я його виконати. Треба сказати, що мені довелося довго її готувати. Все почалося із оперної студії, із третього-четвертого курсу Національної музичної академії України. Тоді усе розгорталося поступово – ніхто мені раніше не давав виконувати такого роду партії. До 20-21 року я навіть подумати не могла про арію такого рівня. Вже згодом із педагогом ми почали працювати над партіями. Найбільше, мабуть, мене вразив фільм із Пласідо Домінго , Терезою Стратас, режисера Франко Дзеффіреллі ( Verdi, «La Traviata» – 1982 – прим. авт.) Тоді я була на першому курсі Консерваторії, й уявіть собі, (!) дивилась його сім разів поспіль, плакала… (Вікторія із трепетом згадує - прим. авт.) Довго не могла піти із залу й ніколи б не подумала, що буду у цій самій постановці, в цих костюмах Терези Стратас із тим же Пласідо Домінго співати на сцені Метрополітен Опера. Це дійсно той сон, який важко навіть собі уявити. Він би ніколи й не примарився б. Мрія… Велика мрія. Проте, скажу я Вам, така постановка готувалася дійсно дуже довго. В такі партії не «встрибують». Як не дивно, всі чотири роки у Національній опері я не співала музику із цієї опери, бо ніхто не дозволяв. Хоча дипломним іспитом була саме «Травіата». А потім почалася робота у Віденській опері – як зараз пам’ятаю: квітень 1994 року. Мені сказали, що я маю можливість пройти прослуховування у Рікардо Муті для Зальцбургу, котре відбувалося у Відні. Але прослуховування було на кавер – я могла би бути дублером виконавиці головної партії. Не зважаючи н це я погодилась. Рікардо Муті був вражений. Співала дві арії українською мовою, тому що італійською їх не знала. Саме він сказав: «Так, це цікаво.» та відправив мене у Зальцбург до Жерара Мортьє (на жаль, вже покійного). Й тоді, як зараз пам’ятаю, у це прекрасне місто приїхали десять молодих співачок – «Травіат» , а мене Мортьє взяв на «підстраховку». Згодом відбулась історія, котра, мабуть, вже знайома усім… Дзвінок опів восьмого ранку, генеральна репетиція вдома на віллі у Рікардо Муті , підготовка, прем’єра… І, знаєте, хоч це загальновідомий факт, вже наступного ранку я отримала шість контрактів на «Тр
авіату» від різних театрів! Навіть від «Метрополітен-опера»… Таким чином ведеться робота над такими партіями. Тому, мабуть, вона вистраждана, обдумана, й стала такою візиткою. Певно через те, що дорога до слави була такою нелегкою.

Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– Талант, харизма, колосальна праця і трішки везіння…

– Але ж потрібно бути готовим до везіння! І настільки готовим, щоб тобі у пів восьмого сказали , що ти співаєш ту чи іншу партію – а ти дійсно її добре виконуєш! А якщо не так? А коли приходиш – і у тебе дрижить голос чи здають нерви? Уявляєте, наскільки треба було бути готовою?

– Справді, це важка праця. Проте є дуже приємні її грані. Адже Ви знайомі із трьома найвідомішими тенорами: Паваротті, Домінго, Карерас. Чи колись мріяли, що будете із ними співпрацювати на одній сцені? Адже мрії – здійснюються! Бо на самому початку кар’єри, навчаючись у Національній Музичні й академії, мабуть і надумку не спадало, що таке можливе. Ви виконували партію із із «Севільського цирюльника», прадва? Розкажіть, будь ласка, про цю оперу, які якості, труднощі, музичні нюанси вона Вам дала, як виконавиці?

– Все дуже просто, це та опера, яку дали співати. Спочатку була «Царева наречена» Римського – Корсакова. У ній я могла продемонструвати усі свої колоратури , високі ноти і таких важких емоційних завдань там, звісно ж, не було. Я прекрасно вивчила партію із диригентом, з режисером – і вперед! Але про тенорів – мріяти не могла. Мабуть, так захотіла Доля, так розпорядився Бог. А от із Лучано Паваротті вийшло наступним чином. Уявіть собі ситуацію: їду я на прослуховування (а в перший рік я кожного місяця робила мінімум по п’ять прослуховувань, причому за свій рахунок)... Їздила на дешевих поїздах, автобусах, чим завгодно. І далеко не кожне із них щось приносило. І от, як зараз пам’ятаю: був лютий 1994 року. Перший рік в Штатс-опера (Берлін – прим.авт.) відбувалося прослуховування у Турин (Італія) до маестро Бруно Кампанелла. Якраз готувалося прослуховування на оперу «Дочка полку» Доніцетті. І, уявляєте – я поїхала! (Захоплено посміхається – прим. авт..). Цей дешевий готель, це недоїдання, недосипання… Уже тоді був період – що моє виконання подобалося, проте не запрошували, мовляв, немає місця у театрі. Чоловік і досі згадує, як я заспівала для директора театру в Чілі партію Олімпії із «Казок Гофмана» Жака Оффенбаха і Царицю ночі із «Чарівної флейти» В.А.Моцарта. Він слухав під дверима – каже, що це було феноменально! І, знаєте, на жаль, все вийшло не так, як хотілося… Тому що саме на той момент у мене не було знаного «ім’я» й ніхто не хотів ризикувати. Взявши мене. У Турині маестро Кампанелла послухав партію Царицю Ночі та Джільди. І він мені сказав – «Я беру Вас на другий склад.» І ось, у цей же день – дзвінок від маестро Владарскі – мого імпресаріо з Відня. Котрий повідомив, що мене беруть прослуховуватися на оперу «Бал маскарад» з Лючано Паваротті на партію Оскара, причому на перший склад. «Вальтер, – відповідаю, мені тільки-но телефонував маестро Кампанелла, та повідомив, що мене беруть на другий склад опери «Дочка Полку - Марія». А він мені каже: «Ну от, бачите як, то нічого, а то – усе. Вам вибирати». І це дійсно – Божий знак: адже партія Марії набагато цікавіша для співачки, проте я обираю… Оскара. Тоді я так собі сказала, мовляв для мене важливо, що це буде саме перший склад. Й саме це стало головною причиною моєї згоди, навіть не через те, що зі мною на одній сцені співав Лучано Паваротті, а більше те, що це прем’єра. Згодом от що трапляється: я їду у Лондон до маестро Шолті (Георг Шолті – прим. авт.) і він мене бере на другий склад тієї «Травіати», яку заспівала Ольга Георгієва. І, звісно, що я вибрала Паваротті, й, як Ви здогадались, не помилилась.

Ювілейний концерт Вікторії Лук'янець у Львові. Фото: Олександр Шамов

– Знаю, що Ви багато подорожували, проте де оперній співачці найкомфортніше живеться?

– Я люблю Японію, по стилю життя, по затишку. Саме її я відкрила із роками (буваю там із 1999 року), це така вдячна публіка! Останнє турне – зали по 2000 місць і усі заповнені. Але все-одно, люблю цей стиль життя, мені також подобається їжа: очищення рибою, рисом, зеленим чаєм…

– Нещодавно Ви повернулися із японського турне та мали експрес -концерти… Яскраві та індивідуальні, вони дуже добре запам’ятались японській публіці.

– Так, концерти були швидкими , а тур тривав 22 дні. Я так віддалась на першому концерті й він був такий успішний, що коли відбувався другий концерт і я почала настроюватись, то зрозуміла, що ще не відновилась. І от думаю собі: яким чином співати далі, а це ж сольні концерти, уявіть собі! Тут не було оркестрових увертюр. Усе пройшло добре завдяки моїй майстерності, і, слава Богу, що цей концерт був у невеличкому місті. І я відчула, що повністю відновилася на концерті в Йокогамі. Звісно ж, поступово, а останні три музичні вечори дійсно були найвищого ґатунку. Потрібно розраховувати усе, бути у формі, дуже довго до таких речей готуватися.

– У Вас дуже талановита донечка, вона займається філософією, релігією, теологією. Чи хотіла б вона продовжувати Вашу справу, адже я впевнена, що у неї є чудовий голос. Чи Ви його розвиваєте?

– Це її вибір. Вона постійно усе слухає, всім цікавиться. Це для неї рутина – прийти в театр, в гримерку, по голівці гладить Паваротті . Дитина у цій атмосфері виросла. Я дуже рада, що вона цікавиться теологією. От зараз везу до Відня книги: що я купила? «Біблію» у перекладі Огієнка. Я дуже хочу, щоб вона зрозуміла сутність нашого родоводу й генетики . Це – моя найбільша мрія як мами, тому що вона виросла у Відні. Хоч і чудово володіє українською мовою, мислить – німецькою. Але – це її вибір та дорога

– Ви – телепатично вгадали моє наступне питання. Адже талановиті люди – талановиті у всьому. Який у Вас улюблений письменник та чим захоплюєтесь по життю?

– Найбільше моє захоплення – це квіти, природа й тиша. Тому я дуже люблю свій дім, адже там безліч квітів. Люблю свою терасу, мені подобається, коли ми виїжджаємо за Відень – у гори, це. Ще одне захоплення – це музика. Багато її слухаю. Бо для мене Моцарт – це повна гармонія. Не дарма ж у Японії зробили досліди відносно того, що найбільше діє на нашу душу у позитиві і в гармонії – на природу і на воду – це музика Моцарта. Тому для мене – це пріоритет - його фортепіанна, оркестрова музика. Те, що стосується літератури – не проводжу дня без Ліни Костенко. У мене на столику лежить Біблія та поезія Л.Костенко. Тому що я жінка, й це – мій код, це те, що мені близько. Із письменників – люблю західну літературу, Ремарка, Цвайга, причому читала їх у оригіналі. Це велике щастя – читати Хессе німецькою мовою.

– А для нас величезне щастя зустрічати Вас у Львові. Сподіваємося на ще не один концерт…Адже, як казала моя улюблена оперна співачка, Вікторія Лук’янець, не зважаючи на всі негаразди й проблеми, людині потрібно «як Сонце, кожен день народитися»…


Спілкувалася Анна Шпилевська


Автор: Анна Шпилевська
Фото: Олександр Шамов
Виконавці: Вікторія Лук'янець
Концертна організація: Львівська обласна філармонія



Інші:

Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
54.jpg