Диригент Володимир Сіренко | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Диригент Володимир Сіренко
Сіренко Володимир
Диригент Володимир Сіренко
30 грудня 2018, неділя

Володимир Сіренко – художній керівник і головний диригент Національного симфонічного оркестру, народний артист України.

Виступав на сценах Амстердама, Парижа, Торонто та інших міст світу. Диригував Єрусалимським симфонічним оркестром, оркестром Брукліна та Лондонським Королівським симфонічним оркестром. Майже 20 років керує Національним симфонічним оркестром України.

Диригент-постановник 10 опер, написав музику для понад 20 фільмів. За запис «Реквієму для Лариси» Валентина Сільвестрова вперше в українській історії номінований на відзнаку Американської академії звукозапису – своєрідний «музичний Оскар» – премію Grammy. Оркестр на чолі з Володимиром Сіренком виступав разом з українськими і світовими зірками поп- та рок-музики – Scorpions, Electric Light Orchestra, Ванессою Мей, Мішелем Леграном, «Бі-2», «Океаном Ельзи», Green Grey.

Олександр Лащенко: Ви є диригентом-постановником 10 опер, написали музику для понад 20 фільмів. Оркестр на чолі з Володимиром Сіренком виступав разом з українськими та світовими зірками поп- та рок-музики – Scorpions, Electric Light Orchestra, Ванессою Мей, Мішелем Леграном, «Бі-2», «Океаном Ельзи»… Нікого не забули у цьому списку?

– То більш такі не систематичні, скажемо, роботи. Час від часу просто диригував і з рок-зірками. Але я думаю, що це наша не основна наша робота. Це, як хобі – час від часу чи Scorpions, чи Стінг. Це приємно. Але наша основна робота – це Моцарт, Бетховен, Лятошинський, Шостакович. І тому я думаю, що основний акцент я поставив би на академічній музиці.

– Ми про Моцарта поговоримо, і про Scorpions. Але почнемо з 1980 року, коли ви були студентом Київської консерваторії за класом... баяна. Ви – баяніст, так?

– Баяніст. Дипломований, консерваторський.

– Граєте й досі?

– Намагаюся, але не виходить. Треба займатися серйозно.

– У декого, хто особливо далекий від мистецтва – одна справа – рояль, одна справа - диригентська паличка (це теж, мабуть, чи не найважливіше), а баян – щось таке… Ні? Що скажете?

– Ні. Я на захист баяна ось що скажу. Це старі ще радянські традиції, що баян – це народний інструмент. На сьогодні баян – це серйозний камерний інструмент, який використовується і композиторами Європи, і нашими композиторами, як рівноправний, рівноцінний ансамблевий чи сольний інструмент. Якщо для нього пишуть Губайдуліна чи Канчелі, чи наші композитори, наприклад, той же Рунчак, то це серйозний зараз інструмент.

– Скільки зараз у вас у (якщо можна це слово вжити) підпорядкуванні музикантів в оркестрі?

– 100. В залежності від програми, чи це Моцарт, чи Гайдн – це невеликий оркестр. Бетховен – це більше, розширюється до сучасної музики. Хоча Берліоз – вже були величезні оркестри. Все залежить від партитури – як композитор написав, що він там заклав, який склад.

– А максимально скільки може бути? От Берліоз, як ви кажете?

– 200, 300. Симфонія №8 Малера так і написана – для тисячі учасників.

– І це ж людина, людський чинник – як ви знаходите? Репетиції ті ж?

– Ну, аякже? Це ж робота.

– Буває, що не сходитеся?

– Буває. Буває, що і на концерті. І на спектаклі. Все буває. Буває все, що завгодно. І зупинялися, і повторювали.


– З іншого боку, відомий факт, що той же Рахманінов і не лише він – генії, як виконавці, могли за тим же роялем без жодного аркушу нот зіграти великий твір на кілька годин. Диригент без нот не може?

– Може. Чому ні?

– Може?

– Клаудіо Аббадо, наприклад, диригував дуже складну партитуру, складнючу партитуру Берга (опера «Воццек») напам’ять. І при тому не так десь там по верхах, якісь там мелодії. Це видно. Або симфонії Малера. Люцернський фестиваль, де Аббадо диригував всі симфонії, багато програм напам’ять, і по-справжньому диригує.

Славетний диригент нашого оркестру Натан Рахлін мав колосальну пам'ять. І навіть розповідають таку легенду, що він на спір записав по пам’яті фінал Симфонії №9 Бетховена. Оце я розумію диригувати напам’ять! А якщо ти десь там, як кажуть, мотивчиками диригуєш, то трошки профанація. Тому це все залежить від таланту, від здібностей. Я не ризикую цього робити. Я диригую спокійно з партитурою.

– Пане Сіренко, можете назвати улюбленого композитора? Чи це неправильно таке питання ставити будь-якому маестро…

– Чому? Я тут повторю зараз за Андрієм Тарковський: Бах, а потім решта, а потім всі інші. Не дивлячись на те, що страшенно люблю і Моцарта, і Бетховена, може, з 20 століття – Шостакович, Лятошинський.


– 100-річчя Національного симфонічного оркестру України. І, дійсно, якщо порахувати, то це ж легко зробити навіть тим, у кого по арифметиці була погана оцінка. Тобто це було ще не за більшовиків?

– Ні.

– Виходить, що тоді у Києві засновник – гетьман Павло Скоропадський?

– Так. Це вже майже за кілька тижнів до того, як гетьман мусив покинути Україну.

– А замість нього Симон Петлюра прийшов. А після, замість Симона Петлюри відомо, хто прийшов…

– Так. От він (Скоропадський – ред.) встиг тоді ще підписати наказ, постанова Ради Міністрів Української держави. І 25 листопада 1918 року був зорганізований з кошторисом, з бюджетом, як зараз кажуть, наш симфонічний оркестр імені Лисенка, зі статутом. Все так, як мусило бути. З головним диригентом Олександром Горілим. Це все було серйозно.

– Зараз, через 100 років, звісно, мистецтво не потребує порівняння з чимось матеріальним. Але ж гроші мають значення. Як з фінансуванням? Ви – державний оркестр, так?

– Так. Міністерство культури нас фінансує у тих межах, які записані нам, з усіма коефіцієнтами, які національні оркестри чи національні колективи отримують.

– Виступ зі Scorpions, виступ з «БІ-2», і виступ звичайний, я не знаю, десь у Житомирській області (не хочу її образити) – це однаково оплачується? Звісно, ні.

– Ні. Справа не в тому. Ми отримуємо зарплату незалежно від того, чи ти граєш зі Scorpions, чи з ким-завгодно. Ми отримуємо зарплату. Ми – державний національний оркестр. Держава нас утримує. Інша справа, що ми хотіли би таких грошей, хоча би як через кордон переїхати, щоб туди наші молоді музиканти не задивлялися. Це зрозуміло. І потім бюджети серйозних європейських оркестрів – їх не можна порівнювати з нашими. Нас майже стовідсотково держава забезпечує зарплатою. Все решта – мусимо заробити.

– Тобто – вам йде чи державі віддаєте додаткове, що вдається? У вас зали ж переповнені.

– Не завжди.

– Коли вагомі концерти. «Коли цвіте папороть», то не було жодного вільного місця.

– Так. Тут така справа. Звісно, що хочеться більшого. І я думаю, що ми до цього колись прийдемо.

– Пане Сіренко, ви заявляли в одну з інтерв’ю, що в Україні й досі немає нормальної системи спонсорування оркестрів.

– Немає. Немає. Це правда.

– Якою має бути нормальна система спонсорування?

– Це, мабуть, має якась бути система заохочень. У кожній країні по-різному. Але там, де списуються видатки, якщо людина вкладає гроші у музику чи ще у щось (нас цікавить оркестр чи театр), то з нього якась сума знімається з видатків. Я так це розумію. Так воно і є. Бо, скажімо, ми в Америці в 2017 році два місяці каталися, мали 44 концерти, 25 штатів об’їздили. То там система трошки інакша – половину дає держава, федеральний бюджет, половина – збирають спонсори. І це велика честь – бути спонсором, скажемо, Metropolitan Оpera. Там це давно вирішено. Чому це в нас не вирішується? Я вам цього не можу сказати.

Ми давно говоримо про меценатство, про закон про меценатство. Його не приймають. Колись написав в одному з інтерв’ю один із меценатів (не буду називати його прізвища), що у нас будуть умудрятися навіть з меценатських грошей робити відкати і відмивання. Розумієте?

​– Болюче питання, яке вам ставлять. Але і я хочу поставити. Ви згодні, що західні оркестри вище за класом, у тому числі і через фінансування, і не лише?

– Там інакше. Ну, аякже ж? Це ж факт. Коли я мав свої концерти свого часу у 1995 році ще в Чикаго, звісно в не Chicago Symphony, а більш нижчого рівня оркестру, але мав щастя і нагоду бути на репетиції у Баренбойма і на концертах, до речі, і Ростроповича сольний концерт там пощастило мені послухати, то якщо на другу флейту був оголошений конкурс і 204 заяви з усього світу в Chicago Symphony або візьміть будь-який оркестр такого рівня, то, звісно, рівень фантастичний, конкуренція страшенна, гроші непогані. Хоча у тій же Америці чи юрист, чи лікар отримує удвічі більше, ніж музикант у Chicago Symphony.

– Консерваторія у Києві – це ж був епіцентр кривавих подій у лютому 2014 року.

– Так.

– Коли була основна фаза з десятками загиблих, ви диригували, коли була жалобна церемонія. Якщо я не помиляюся.

– Я диригував цей концерт. Перша річниця – концерт пам’яті жертв Революції гідності, Небесної сотні. Біля Жовтневого палацу на горі була збудована сцена. Капела «Думка», Національний оркестр, солісти. «Реквієм» Моцарта ми виконували.

– Що ви скажете? Які ваші думки як громадянина України через майже 5 років?

– Якраз тією музикою ми і намагалися це висловити, тобто і Моцартом...

– Тобто (я перепрошую за таке запитання) не дарма були ці жертви?

– Та ні! Ну, що ви? Незважаючи на всі наші негаразди і гаразди. Зрозуміло, що хорошому немає меж. І те, що зараз важко, тяжко – це все зрозуміло. І війна йде. Знаєте, мене так знову тіпонуло з нашими кораблями.

– Так-так – ці події в районі Керченської протоки.

– Я вдома дружині кажу: як знову воно затягує у цей стан тривоги, неспокою. Коли відбувався Майдан і взагалі весна 2014 року...

– … і війна, розв’язана Росією, яка триває й досі…

– Так-так. Це жахливі речі! І ми то знаємо. Це якраз для сусідів наших – «хто винен»? Знаєте? Це ми прекрасно розуміємо.

– Пане Сіренко, сусіди України – Валерій Гергієв (Маріїнка), Юрій Башмет (він не народився, дехто плутав, але тривалий час жив у Львові), Володимир Співаков («Віртуози Москви»)... Можу перелічувати довго-довго. Таких, як Макаревич там дуже мало.

– Одиниці.

– Ви ж з ними знайомі з багатьма?

– Ні-ні-ні.

– Добре. Але ж оцінюєте високо, напевне, їхній рівень таланту?

– Безперечно.

​– А як це можна прокоментувати? В радянські часи диригенти, той же Ростропович, його дружина – Вишневська, танцівники, Нурієв – це була така фронда. Вони за будь-якої можливості залишалися за кордоном і так далі. Ну, не всі, звісно.

– Їх не так багато теж було. Їх теж одиниці були.

– Але в перших лавах вони на трибунах не стояли поряд із Брежнєвим.

– Так. Але стояли інші.

– Ну, була Плісецька. Її використовували в певних цілях.

– Були й інші. Хтось не був борцем, скажімо, і тоді, і зараз.

Там є повна залежність державних колективів Росії. Там феноменальні гроші у це вкладаються. Феноменальні! Там бюджети оркестрів, театрів на рівні західних. Ці люди «прикормлені», як ми говоримо. Я не виправдовую, але я це розумію, що за Співаковим чи за Башметом, чи за Маріїнкою стоять великі гроші, ну і, звісно, велика ця відповідальність.

Але там були люди, котрі не підписали це звернення – Темірканов, Коган, Федосєєв. Це три диригенти, котрих я вам можу назвати. Вони не підписали. Хтось підписував.

​– Ви маєте на увазі лист 2014 року на підтримку дій Путіна щодо Криму і не лише.

– Так. Воно ж все це пов’язано. Тому в оцій залежності... Кремер, який багато років на Заході, теж не підтримав.

– Гідон Кремер знаменитий. Так.

– Воно знову торкається таких особистісних речей. До серця твого, що тобі твоє серце говорить. Розумієте?

– Пане Сіренко, якщо говорити про Росію, то ви навіть володієте певним званням, яке вам дав не хто-небудь, а Путін.

– Сам. Сам Путін.

– Розкажіть про це.

– Це була традиція така постсовкова ще у 1990-і роки, навіть до початку 2000-их були такі «дні культури» України в Казахстані...

– … «Слов’янський базар»…

– Так. І «Слов’янський базар». І України в Росії, у Москві чи в будь-якій іншій СНД-країні. І от на початку 2000-их був уже наш другий візит великою компанією – і хор Верьовки, і ансамбль Вірського, Кремлівський палац з’їздів, 6 тисяч глядачів, Солов’яненко, Соткілава, всі-всі-всі «зірки». Всі ці концерти починалися гімном України і Росії. Був Леонід Данилович (Кучма – ред.) і Путін. Звісно, після таких «декад», як раніше вони називалися, надто вже не декади були, а, може, вже один-два дні, «відзначували» митців з того і з того боку. Леонід Данилович давав «народних артистів України» чи «заслужених»...

​– Таким, як Йосип Кобзон. Зараз не будемо його згадувати.

– Так-так. Давали відзнаки народним і заслуженим зокрема.

– І ви?

– І я в тім числі був разом з Михайлом Степаненком у самому кінці списку – «заслужений діяч Росії». З одного боку, у всякому разі у ті часи це було досить... я цього не соромився. І довгий час на афішах писали: «Заслужений діяч мистецтв України та Росії». Це все було.

Наприклад, я диригував із задоволенням оркестром Московської, Санкт-петербурзької філармонії, оркестром Свєтланова, оркестром Співакова. Тобто була у нас досить така практика гарна. Разом в Ялті фестивалі чудові. Оркестр Свєтланова, наш оркестр, хор Гобдича, прекрасні співаки...

– Тоді української Ялти. Не анексованої.

– Так, звичайно. Це був український Крим. Аякже?! Початок 2000-их.

– Він і є.

– Так-так. Тут немає питань.

Тоді москвичі тільки роти відкривали, коли слухали Лятошинського чи Станковича. Тож було щось і хороше в деяких моментах. Хоча мені говорили: ну, знову «Мазепу» граєте, Володимире Федоровичу! Ну, ми вже грали «Мазепу». Так. І тоді я отримав...

​– Особисто вручав Путін?

– Ні. Ні. У посольстві Віктор Степанович (Черномирдін – ред.)

– А, посол Росії.

– Тоді вручали так. Ну, все добре, поки б добре. Розумієте?

– Ви залишаєтеся?

– Ні. Я не залишаюся. І після початку війни, особливо мене добив – вирок 20 років Сенцову! Я у той же день пішов на пошту, замотав у бандерольку свою медалюшку разом з підписом Путіна, написав листа Зурабову, що я без тиску, за власним бажанням відмовляюся від звання «залужений діяч мистецтв Російської Федерації». Оце була така історія з цим званням.

Ще у мене був випадок цікавий. Раз ми вже всю цю тему зачепили. 2014 рік. Якась містична історія! Паралельно ми граємо у Києві. І потім Брукнер-Хаус, Lienz – один з найкращих залів Австрії. Симфонія №11 Шостаковича, 1905 рік. Симфонія присвячена першій російській революції. І в нас революція відбувається в Україні. «І ви жертвою пали», всі ці речі... І тут Нігоян, ці перші-перші жертви, всі ці збіги. Ми граємо цю симфонію в Києві і чуємо вибухи біля стадіону «Динамо» і веземо цю симфонію Брукнер-Хаус. І успіх тріумфальний! Ми граємо Скорика, Моцарта, Шостаковича, така фестивальна цікава програма....

Я отримую запрошення у цьому ж році диригувати відкриттям Брукнерівського фестивалю. Це для диригента запрошення, від якого відмовитися не можна. Але репертуар! В одному з творів обов’язкових я мусив диригувати «1812 рік» Чайковського. Все було би дуже добре, якби ця увертюра не закінчувалася гімном «Боже, царя храни». Пояснюю: я не можу зараз диригувати цю музику «Боже, царя храни», коли йде війна на Донбасі, коли збили «Боїнг». Ну і, звісно, вони тягли-тягли, поки вже термін підходив. Я відмовляюся. Ну і, звісно...

– Зовсім не грали?

– Я відмовився диригувати відкриття такого престижного фестивалю – звісно, цей контакт для мене закрився. Але треба чимось жертвувати.

Я відмовився диригувати відкриття такого престижного фестивалю... Але треба чимось жертвувати

​– Пане Сіренко, це питання я приберіг на завершення, так би мовити, «на закуску» нашої розмови. Як все-таки працювалося...? Добре, хобі. Але цікаве хобі. Scorpions, Клаус Майне, Ванесса Мей, Мішель Легран, «Океан Ельзи» – Славко Вакарчук!

– Я ж не всі концерти диригував з нашим оркестром.

– Так, не всі. Зі Стінгом ви не диригували. Я знаю.

– Ні. Але гарний у мене був досвід зі Scorpions.

– Ваші враження? Чи все так було відсторонено: виступ, до, після? Якихось спілкувань, можливо, обговорення з тим же ж Клаусом Майне не було?

​– Ні. Все під час репетиції було домовлено, все зроблено.

– Перекладач?

– Так. Перекладач. Але він майже не потрібен був, бо це – музика, це інтернаціональна мова. Тут особливих перекладачів не треба.

– Metallica не була на гастролях у Києві. Але вона любить виступати з оркестром, як і Deep Purple. Ви виступили б з такими? Все ж таки жорсткіше група.

– А чому ж ні? Ми всі були виховані на початку... Я ще хлопцем молодим чи ще зовсім пацаном на початку 1970-их. Там мені 12-13 років. То потім вже з’явилися у моєму житті Бах і Моцарт, а спочатку були саме Deep Purple. Перші концерти Queen, перші записи Pink Floyd. Так що я звідти.

​– А як оцінюєте? Це – серйозна музика? Деякі класичні виконавці кажуть: це забава...

– Немає поганих чи хороших жанрів. Є рівень.

– Башмет, як до нього не ставитися політично, але ж артист він видатний. Він в одній із своїх програм...

– І гітарист дуже хороший.

– ...сказав, що для нього Моцарт – це, як Beatles, а Beatles – це, як Моцарт. Згодні?

– Так-так-так...

– За мелодикою...

– Не зовсім. Але, наприклад, мій чудовий педагог із гармонії в консерваторії Яків Губанов сказав колись на лекції про стильову гармонію, що по філософському рівню вступ до «Jesus Christ – Superstar» є вище, ніж вступ до...

– …Ендрю Ллойд Веббер…

– Так-так. «...є вище, ніж до «Пікової дами» Чайковського». І тоді ми сиділи у 1980 році так, знаєте... Були вражені таким смілим порівнянням.

– Ну що ж, я маю завершувати цю розмову. 2018 рік минає. Можете побажати нашим глядачам, слухачам, читачам, що їм очікувати наступного року, якщо це зараз взагалі можна сказати?

– Щоб ми всі були здорові і щасливі у своїх сім’ях, зі своїми дітками, щоб батьки наші були біля нас, в кого вони є, як, скажімо, в мене. Ми всі починаємося з сім’ї. Дасть Бог, може, і в нас колись буде з усім добре.


Автор: Олександр Лащенко
Диригенти: Володимир Сіренко
Джерело: Радіо Свобода



Додати: Share on Facebook


Інші:

«Плануємо спеціальний вагнерівський блок за участі кількох європейських театрів»
"На скрипці можна зіграти не тільки класику". Скрипаль Антон Вараниця розповів про можливості інструмента
Ольга Нагорна: «Мрію, щоб у кожному місті країни був оперний театр»
Наталія Пономарчук, шеф-диригент Київського камерного оркестру Національної філармонії України
Антоній Баришевський: "В Україні збільшується аудиторія, яка готова сприймати "складну" музику"
Головний учитель – це сцена! I ми вчимося все життя
«Керувати країною легше, ніж керувати оркестром»
Нове звучання забутої спадщини
Оркестр Національної філармонії України повернувся з гастролей по Китаю
Коли Нацрада з питань телебачення і радіомовлення оголосить форматний конкурс на 14 ФМ-частот в обласних центрах для розбудови мережі суспільного радіо «Промінь»?
Галина Бабій: концерти — це ті вітамінні ін'єкції, які підживлюють твій світогляд музиканта
Новатор Луїджі Гаджеро
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
Німецький режисер Штурм: "Україна може більше ставити Вагнера"
Тарас Демко з Органного залу: Найскладніше – дивувати далі
Пласідо Домінго у Києві
''Щось в країні відбувається'' – прима-балерина Національної опери анонсувала '' Лебедине озеро ''
Іван Остапович: "Диригент не повинен бути ідіотом"
Взяли і зробили: Органний зал
Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»
«Бути сильною вимагає життя...»
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
У Києві напередодні дня народження Моцарта зіграють оперу "Дон Жуан"
Наталія Пономарчук: «Із музикою я проживаю іноді більш справжнє життя, ніж у дійсності»
«Українська музика – це моя ідея фікс»
Володимир Шейко розповів, як обирають дітей на проект “Я — віртуоз!”
Піаністка- вундеркінд Христина Михайличенко розповіла про конкурсну діяльність та новий сольний альбом
Інколи люди не розуміють класичну музику через невдале її виконання — Стелла Красовська
Диригент Володимир Сіренко
Українка з Перемишля здобула місце на сцені Цюрихської Опери
Кшиштоф Пендерецький: «Найдосконаліша, найчистіша музика для мене та, де звучить людський голос»
Сам собі оркестр: вінничанин виготовляє інструменти з усього світу за описом з інтернету
Співати може кожен. Чому франківці плачуть у вокальній школі «Lika Music»
25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
      © 2008-2018 Music-review Ukraine