Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик поділилися секретами творчості | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик поділилися секретами творчості
Молодіжний симфонічний оркестр
Олійник Леся Степанівна
Скорик Мирослав Михайлович
Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик поділилися секретами творчості
21 грудня 2014, неділя
Поширити у Facebook

Наша зустріч відбулася у Львові де нещодавно відбувся ІІІ Міжнародний фестиваль, присвячений визначному польському піаністу диригенту, композитору і державному діячу Ігнацію Падеревському. Центральною подією форуму став творчий вечір двох видатних представників сучасної української і польської музичних культур — Мирослава Скорика і Кшиштофа Пендерецького.

Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик. Фото: Олександр Шамов

На сцені Львівської опери кожен з них диригував своїми творами. Під орудою Мирослава Скорика прозвучав його останній з дев’яти скрипкових концертів та прем’єра Концерту для альта з оркестром у виконанні оркестру «INSO-Львів», солістів Андрія Бєлова і Валентини Пришляк. Симфонічно-хорову фреску Кшиштофа Пендерецького «Credo» під керуванням автора виконали той же оркестр, Національна хорова капела України «Думка», дитячий хор «Радуниця» і польські солісти-співаки.

Після концерту ми поспілкувалися з маестро.

Фото: Олександр Шамов


«КОМПОЗИТОР ЧАСТО БУВАЄ НІМИМ СВІДКОМ ПОДІЙ, І ЧЕРЕЗ ТВОРЧІСТЬ ВІН НАМАГАЄТЬСЯ ОЗВУЧИТИ СВІЙ ГОЛОС»

— Пане Пендерецький, відомо, що ваша родина і ваше дитинство пов’язані з Україною, зі Львовом. Після великої перерви ви побували тут уже в солідному віці, всесвітньовідомим композитором. Це був 1999 рік, коли у Львові й Києві відбулась європейська прем’єра вашого знаменитого «Credo». Чому не приїздили раніше?

— Я завжди радію, коли моя музика звучить у різних країнах світу. Але є місця, які мені дорогі, куди я хочу повернутися, і Львів є одним з таких. З ним пов’язані мої родові коріння і дитячі спогади. Тут навчався мій дід, жив один з моїх дядьків, і хлопчиком я з мамою часто проводив тут канікули. Зараз у Львові мешкають близько 30 людей на прізвище Пендерецький. Члени моєї численної родини і нині проживають на Львівщині. Хоча мій родовід багатонаціональний: є в ньому українці, поляки, німці, вірмени. Мій батько — українець народився в Рогатині на Станіславщині. Я завжди прагнув потрапити в Україну, але за часів СРСР це було неможливо: всі культурні обміни відбувалися лише через Москву. Коли я виявляв бажання поїхати до Києва чи Львова, мені щоразу відмовляли. Але тепер маю можливість бувати в Україні й співпрацювати з вашими чудовими музикантами. Зокрема, з хоровою капелою «Думка», яка звучить як високопрофесійний оркестр — добре підготовлений, упевнений у собі, прекрасні голоси, з ним дуже легко працювати.

— Ваша музика відома в усьому світі. На жаль, ми не можемо сказати таке ж про українських композиторів, хоча творчість багатьох із них заслуговує на світове визнання. Чи відомий вам хтось із українських колег?

— Ви маєте рацію. Про українських композиторів знають хіба-що у вузькому музичному колі. Я особисто вважаю, що дуже добрий був український композитор Борис Лятошинський, з яким мав честь спілкуватись особисто. Хоча у колишньому СРСР його вважали формалістом. На щастя, у Польщі період заборон і пресингу тривав не так довго, як у вас. У нас були, звичайно, композитори, які теж писали так звану жданівську музику, твори на замовлення соцреалістичного характеру...

— Саме завдяки Лятошинському сучасна композиторська творчість України багато в чому завдячує своїми успіхами. Примітно, що першу інформацію про новітню музику ХХ сторіччя українські композитори отримували через польську культуру, зокрема, завдяки відомому фестивалю «Варшавська осінь».

— У 1950—1960-х цей фестиваль відіграв важливу роль. Він став анклавом модерної культури і, водночас, сателітом європейської музики, де можна було виконати і почути творчість східноєвропейських країн, а також новітню музику країн радянського табору. Але «Варшавська осінь» себе теж вичерпує, як будь-який творчий процес. Адже композитор не буде розвиватися, якщо він дивиться лише перед собою. Митець повинен звертати свій погляд і назад — на те, що було до нього. Це і є частина творчого розвитку композитора. Музика змінюється, вона наче лабіринт, ідемо в одну, іншу сторону, аж поки не знайдемо вихід. Я теж пильно прислуховуюся до давніх традицій. Мої авангардові опуси закінчилися ще на початку 1970-х. Відходження від авангарду властиве багатьом композиторам. Кожен з нас якоюсь мірою є романтиком, і без мелодики немає музики, хоч якою вона була б.

— А кого вважаєте найвидатнішим своїм попередником?

— Баха! Змінювалися композитори — відомі, видатні, але Бах завжди залишався головним для мене. Бах був геніальним поліфоністом. Можливо те, що я говорю, є старосвітські розмови, але це моє переконання, і я вже не змінюсь.

— У вашій творчості багато духовної музики, і вона є екуменічна.

— Так, у моєму житті сакральна музика посідає важливе місце, для мене вона дуже важлива. Мій батько був греко-католиком і брав мене дитиною до церкви, звідти у мене інтерес до православної музики. За віросповіданням я католик, але пишу музику для різних релігійних конфесій. Адже Бог один і неважливо, якою мовою вимовляють його ім’я: німецькою, латинською, на івриті. Поруч із моїми творами «Пасії за Лукою», «Te Deum», «Кадиш», «Сім брам Єрусалима», «Польський реквієм» є православні «Утрені», «Слава святому Даниїлу», «Иже херувимы» на давні церковно-слав?янські тексти. Але найважливішим для мене залишається твір Credo («Вірую»). Він є дуже приватним, особистим визнанням моєї віри. Цей твір не пов’язаний з жодною ідеологічною чи політичною конотацією. Але якщо говорити про твори, пов’язані з певними подіями, то це мій «Польський реквієм». Він написаний на прохання керівника «Солідарності» Леха Валенсе. Кожна частина Реквієму присвячена певним подіям і особистостям. Є, зокрема, тема Катині, яка для мене теж дуже особиста, бо мій дядько був у Львові керівником штабу війська, і коли увійшли до міста радянські війська, він був одразу ж арештований і замордований у Катині. Одна з частин Реквієму — La Crimosa — присвячена пам’яті гданських докерів, яких розстріляли 1970 року під час повстання проти тоталітарного режиму. Agnus Dai створений на смерть кардинала Стефана Вишинського, який ціною власного життя врятував в’язня в Освенцимі, а Dies irae я написав у 1984-му до 40-ї річниці Варшавського повстання проти нацистської окупації. Пам’яті Іоанна-Павла II присвятив свою Чакону.

— Тобто ваша музика є відгуком на події, на те, що вас особливо хвилює?

— Людина, яка багато переживає, так чи інакше реагує і відтворює це. У мене є твір присвячений Хіросімі («Плач за жертвами Хіросіми». — Л.О.), і я відчуваю себе свідком подій, які наче пережив особисто. Композитор часто буває німим свідком подій, і через свою творчість він намагається проявити своє ставлення до того, що відбувається і озвучити таким чином свій голос, але це справа глибоко особистісна. Моя музика — це, насамперед, переживання емоцій. Вона має свою форму і свою сутність, але це музична сутність. Музика не є ілюстрацією конкретних подій, а віддзеркалює внутрішній стан людини. Вона не є мистецтвом, яке щось представляє. Можна дати твору назву, як наприклад, та ж моя композиція про Хіросіму. Люди, які слухають цей твір, розповідають, що чують у ньому вибух бомби, чи збитого літака, хоча я не вкладав це у музику.

— Упродовж 14 років ви були ректором Краківської консерваторії. А минулого року в польському місті Люславіце відкрився «Європейський центр музики Кшиштофа Пендерецького». Що б ви порадили студентам, молодим композиторам?

— Навчити композиції неможливо. Але я би порадив найперше вивчати глибоко і сумлінно контрапункт і поліфонію. Це завжди був мій «коник» і ним залишається. Мене змушували писати фуги. Моє щастя, що в студентські роки в Краківській консерваторії я ще застав блискуче викладання цих предметів, оскільки до Кракова переїхали кращі фахівці зі Львова, Варшави, Познані. І я глибоко вдячний своїм професорам, які навчали мене цим основам композиції, саме їм завдячую своєю професійною творчістю. Ці дисципліни дуже складні, але надзвичайно важливі для музики. Не гармонія, яка є даром від природи і не є такою важливою, як контрапункт, поліфонія. Молодий музикант має вчитися чути і слухати музику одночасно в кількох лініях, рівнях, планах. Надзвичайно важливою є також інструментовка. Як колишній ректор, я дуже вболіваю за те, що скорочується навчання цим предметам: колись це було три роки, сьогодні — лише півтора, а то й рік. Але ж саме вони є основними для розуміння і старовинної музики, і для створення сучасної. І це моя порада не тільки для студентів, а й для викладачів. На відкриття згаданого вами Центру чекав 14 років, але збудували його за 16 місяців! Він займає цілий гектар на полі, де паслися раніше корови. Тут є все — розкішний концертний зал на 600 місць, студія звукозапису, численні аудиторії, готель для талановитих студентів з усього світу. Будівництво Центру відбувалося переважно на гранти ЄС, решту 15% виділило міністерство культури Польщі. Відкрив Центр дитячий оркестр: його учасники були стипендіатами міністерства культури Польщі — діти від 7 до 12 років, зібрані за конкурсом з усієї Польщі. Вони грали прекрасно, і це було моєю метою — показати для чого ми створили цей Центр.

Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик. Фото: Олександр Шамов

«НЕ МОЖНА ВІДМОВЛЯТИСЯ ВІД ПОПЕРЕДНЬОГО, ВІД ТРАДИЦІЙ, ЇХ ПРОСТО ТРЕБА РОЗВИВАТИ, ШУКАТИ ВЛАСНІ МОЖЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЕННЯ»

До нашої розмови приєднався український класик Мирослав Скорик:

— Пане Мирославе, чому саме у Львові відбулася ваша і Пендерецького творча зустріч і як ставитеся до творчості польського колеги?

— Зробили це у Львові, тому що саме тут об’єднувалась Україна і Польща. Польсько-український музичний діалог у Львові має історичні традиції. Ще 1796 року польський композитор і диригент Юзеф Ельснер заснував у Львові Музичну академію. У 1858 році польський піаніст, диригент і учень Шопена Кароль Мікулі очолив у Львові «Галицьке музичне товариство», а в 1919-у його директором став відомий польський композитор, диригент і педагог Мечислав Солтис, саме ж товариство змінило назву на «Польське музичне товариство». Впродовж багатьох десятиліть у Львові працювали поруч польські й українські музичні діячі. До речі, той же поляк Ігнацій Падеревський також походить з України, де він народився і виховувався. Так само Пендерецький: в Івано-Франківській області є ціле село, де всі Пендерецькі, й такі ж руді, як Кшиштоф!

Я давно знаю музику Пендерецького, мені імпонує його творчість, у нього є свій стиль. Можливо, не всі періоди творчості мені близькі, але особливе враження мала його музика 1960-х, насамперед, «Плач за жертвами Хіросіми». Дуже подобається його скрипковий концерт, який справив на мене певний вплив, коли писав свій перший концерт для скрипки з оркестром. Особисто я не захоплювався авангардом. Могло бути використання якихось окремих його досягнень, але самодостатній авангард мене ніколи не приваблював. Завжди був переконаний, що не можна відмовлятися від попереднього, від традицій, їх просто треба розвивати, перевтілювати, шукати власні можливості висловлення. Вважаю, що музика не мусить бути підпорядкованою якимсь течіям, напрямам. Просто композитор має дбати про знаходження свого стилю. Не знаю, як мені це вдалося, але я завжди прагнув до цього.

— На думку Кшиштофа Пендерецького, композитор є німим свідком подій. А як ваша музика «реагує» на події?

— Всі люди реагують на дійсність, від цього не можливо відійти! Це стосується і композиторів. У кожного з нас є сьогодення, але є і спогади, вони переплітаються між собою і мають відгукуватися в душі слухача. Дійсно, в моїй музиці відображається те, що відбувається, хоча спеціально я цього не роблю. Програми хоч і немає, але сподіваюся, що слухач може почути в моїй музиці відгук моїх почуттів і вражень, пов’язаних з тим, що відбувається довкола. Дуже важливо, щоб ці почуття були донесені виконавцями. Чудовий оркестр «INSO-Львів», надзвичайно талановиті українські солісти Андрій Бєлов і Валентина Пришляк яскраво розкрили мій задум, образи, які знайшли, як мені здалося, відгук у слухача. Приємно, що це зовсім молоді музиканти: і оркестр, і Валентина Пришляк, яка навчається в Швейцарії, і Андрій Бєлов, який працює в Німеччині і гастролює в багатьох країнах. Отже, незнання українських композиторів у світі компенсується визнанням наших талановитих виконавців, які грають в усіх куточках світу. Для мене важливо також, щоб той, хто слухає мою музику, знаходив у ній відображення і своїх власних почуттів. Творчість є суто індивідуальна сфера, це надто особистісна, делікатна справа. Словом, слухайте музику!

Видатні композитори Кшиштоф Пендерецький і Мирослав Скорик. Фото: Олександр Шамов



Автор: Леся Олійник
Фото: Олександр Шамов
Колективи: Молодіжний симфонічний оркестр "INSO-Львів"
Композитори:Мирослав Скорик
Музикознавці: Леся Олійник
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль "Відкриваємо Падеревського"
Джерело: Газета "День"



Інші:

Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
172.jpg