Андрейс Осокінс, латвійський піаніст | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
Музика здатна переконати, наскільки важливо допомагати Україні
13 червня, четвер
Поширити у Facebook

Андрейс Осокінс – відомий музикант, переможець і лауреат багатьох міжнародних конкурсів.

За матеріалами Укрінформ

Але найбільшою нагородою для нього є Орден Трьох Зірок, найвищий у Латвії, вручений восени 2023 року за організацію благодійних заходів і концертів.



Так, Осокінс – не просто чудовий піаніст, але й людина з активною й дуже принциповою позицією. Він – з-поміж тих, у кого, як кажуть, хвора совість, загострене відчуття справедливості. Андрейс не може спокійно жити і творити, коли поруч діється така масштабна, страшна й очевидна несправедливість, як російська агресія проти нашої держави. Тому він уже три роки організовує та проводить масштабні благодійні фестивалі на підтримку України.

НАМ ХОЧЕТЬСЯ ПІДТРИМАТИ САМЕ ТИХ ВОЇНІВ, ЯКІ ТЕПЕР НА ЛІНІЇ ФРОНТУ

- Місяць тому закінчився «Осокінський фестиваль свободи для України». Саме час підбити його підсумки, як творчі, емоційні, так і матеріальні.

- Програма була велика та різноманітна. Усі концерти зумовили інтерес. Було багато глядачів у Ризі й інших містах Латвії. Приходило багато й українських біженців – для них вільний вхід. Їм радісно почути українську музику, яка звучала майже на кожному концерті. Цього року ми змогли запросити багатьох музикантів з України – Києва, Львова. Приємно було дати їм можливість виступити тут, поспілкуватися з латвійською публікою, дати наживо відчути ту підтримку, ті добрі почуття, що є в Латвії до України. І це справді було дуже емоційно – з усіх боків.

Але – так, важливо сказати і про матеріальне… Наш фестиваль з'явився 2020 року. Тоді слово «свобода» у його назві означало вихід із коронавірусної ізоляції – радість спілкування, дотик до мистецтва. А потім почалася російська агресія – стало зрозуміло, що до назви треба додати «для України». Так з’явилася нинішня назва, з більш складним та глибоким змістом. У Латвії є багато людей, які бажають допомогти Україні. Знаю, що багато хто щотижня, щомісяця робить якісь пожертвування. І я сподіваюся, що це відбуватиметься і надалі.

Адже українці, по суті, захищають і наші кордони. Та взагалі – кордони всього цивілізованого світу, Європи. Війна триває вже довго, але всі пам'ятають, що ця підтримка вкрай потрібна. Тепер із коштів, пожертвуваних під час фестивалю, ми закуповуємо те, що потрібно Україні та її захисникам, зокрема, порції їжі, що сама нагрівається. Наша тележурналістка Єва Варна вже відвезла два такі вантажі до України. До кінця червня плануємо спорядити та відправити ще один.

- Як з'явилася ідея сконцентруватися на цьому – збиранні коштів на гарячі обіди для українських військових?

- 2022 року пройшов перший наш фестиваль, присвячений Україні. І ми бачили, що багато людей хочуть далі допомагати. Я вирішив, що на кожному своєму концерті розповідатиму людям про те, що можна якось допомогти українцям. Хотілося, щоб це була не абстракція, а щось конкретне – близьке і зрозуміле. Почали думати. Війна затягується, попереду – осінь, зима. А війна тепер дуже технологічна, скрізь дрони, радари, тепловізори. Розводити вогонь, вмикати електрику з нагрівальними елементами – небезпечно. Тоді у співпраці з Посольством України з'явилася ідея закуповувати та доставляти обіди, які нагріваються за допомогою простої води, що вливається в реагент. Відповідно не потрібні ні вогонь, ані електрика.

Розповідь про це зворушує слухачів моїх концертів, можна сказати – гріє їх, вони жертвують. На сьогодні вже більше 160 тисяч євро було зібрано. Понад 25 тисяч обідів, що самонагріваються, відправили в Україну. І далі це робитимемо, тому що попит великий, особливо зимовими місяцями. Мені хотілося б, щоб ця акція закінчилася. Так само, як хотілося б, щоб уся Україна була звільнена і настав кінець війні. Але, на жаль, поки що це все триває. Отже, і ми робитимемо свою справу, щоб підтримати воїнів, які тепер на лінії фронту. І це – лише одна акція однієї команди. А в Латвії, повторюся, багато людей, які цим займаються.

НАСТУПНОГО РОКУ ПЛАНУЄМО ОРГАНІЗУВАТИ МУЗИЧНИЙ ТАБІР ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

- Ви, мабуть, уже думаєте про наступний фестиваль?

- Звісно. Плануємо, вирішуємо, коли саме проводити його і як довго – п'ять тижнів, як цього року, чи зробити коротшим, більш концентрованим. Ідей дуже багато.

- Можете для прикладу розкрити кілька?

- Насамперед дуже хочемо зробити музичний табір для українських дітей. Це буде вперше. Українські діти матимуть змогу приїхати до нас, попрацювати з нашими музичними педагогами. І, звичайно ж, ми покажемо їм Латвію, наші міста, нашу природу, де чисте небо та нема війни, щоб вони отримали якусь реабілітацію. Адже те, що в них агресор краде їхнє дитинство, – жахливо… І, повторюся, також хочеться їх трошки підбадьорити, надихнути – саме в музичному сенсі. Обдаровані діти займаються музикою з 5–6 років. А тут уже понад два роки Великої війни. Де ці діти займаються під час обстрілу? У бомбосховищах, у підвалах? Тяжкий час… Хочеться дати їм свіжі враження, новий досвід, можливість попрацювати з нашими вчителями у спокійних умовах.

Є ще одна думка: щоб наш фестиваль вийшов за межі Латвії. Цікаво було б провести концерти в інших країнах Європи. Можливо, у Німеччині, Франції. Нагадати там, наскільки важливо тепер допомагати Україні. І саме музика може розповісти про це найбільш переконливо, емоційно. У Латвії, як на мене, все це відчувають дуже глибоко. Важливо говорити про те у країнах, де в суспільстві дискутують «треба – не треба» допомагати Україні, а якщо потрібно, то наскільки масштабно. Знаєте, коли я граю в Німеччині, Франції, розповідаю там про Шопена, доля якого також дуже драматична і пов'язана з російською агресією проти Варшави…

- З його «Революційним вальсом»?

Наступного року хочемо з однією з програм фестивалю, де буде й українська музика, українські виконавці, поїхати в європейський тур

- «Революційним етюдом». Слухачам у великих країнах, далеких від російських кордонів, це здається цікавим і важливим. Емоційна частина війни, коли вирішуються долі багатьох людей. Така розповідь разом із музикою – це буває більш доступно, ніж цифри та виступи політиків. Мені здається, це може переконати ще рішучіше допомагати Україні… Тобто наступного року ми хочемо з однією з програм фестивалю, де буде й українська музика, українські виконавці, поїхати у невеликий європейський тур. Це може мати прямий сильний вплив. Адже вся музика говорить нам про те, наскільки прекрасне людське життя. І як жахливо, коли трапляються насильство, смерть. Саме те, що відбувається під час війни, що робить її такою огидною.

ВИСТУП АКТРИСИ З МАРІУПОЛЯ, З РОЗБОМБЛЕНОГО ТЕАТРУ, ЗВОРУШИВ СЛУХАЧІВ ДО СЛІЗ

- Можете сказати, хто з українських виконавців найбільше запам'ятався на Фестивалі-2024?

- Був у нас чудовий гобоїст зі Львова Назар Хижий із програмою латвійської та української музики. Виступала талановита українська співачка, мецо-сопрано Оксана Нікітюк, яка тепер мешкає тут, у Латвії. Дуже тонка, вишукана музикантка. Був колектив із Києва – струнний квартет солістів Київського камерного оркестру при Українській національній філармонії.

Чотири чудові музики – з різних регіонів України, і кожен розповідав про долю свого міста під час війни. Це було дуже яскраво, цікаво, не лише у музичному розумінні. Велике враження залишили ці музиканти.

- Може, варто згадати і про минулі фестивалі?

- Тоді було багато біженців. Особливо у травні 2022 року, коли ми організували перший фестиваль, присвячений Україні. Перед цим люди три місяці перебували у шоковому стані.

Так важливо було дати їм сцену, допомогти розпочати співпрацю з місцевими музикантами.
Тому вони багато грали у дуетах, у якихось гуртах – з місцевими латвійськими музикантами.
Щоб потім було зрозуміліше, з ким і про що можна говорити, які концерти грати. А ще – я завжди згадую, що того року в нас виступала чудова актриса Ганна Німайєр. Вона з Маріуполя. Працювала в тому самому театрі, в якому було бомбосховище, і який розбомбили окупанти... Вона перебувала в неймовірно емоційному стані, адже щойно знищили її дім, її театр, її місто. Розповідь Ганни до сліз зворушила наших слухачів. Вона читала – з фортепіанним супроводом – уривок із «Марусі Чурай» Ліни Костенко. Це було дуже проникливо.

- Заради справедливості, треба згадати і про місцевих латвійських артистів українського походження. Як, наприклад, співачки Катрина Гупало, Вікторія Притуляк.

- Так, вони – чудові музикантки. Але в нас взагалі багато талановитих людей. Ось, скажімо, контрабасист Юрій Гаврилюк, який грає в «Kremerata Baltica» (камерний оркестр, що складається з молодих музикантів країн Балтії, його створив Гідон Кремер, – ред.). Дуже цікавий та яскравий музикант.

ПІАНІНО «УКРАЇНА», НА ЯКОМУ ГРАЛИ В «ПІКЕТНОМУ МІСТЕЧКУ» НАВПРОТИ ПОСОЛЬСТВА РФ, ТЕПЕР У МУЗЕЇ

- Навесні 2022 року, після початку повномасштабної війни, навпроти посольства країни-агресора в Ризі розгорнулося «пікетне містечко», яке діяло постійно. Знаю, що ви причетні до того, що там з'явилося піаніно. Організовуючи це, ви відчували риму до Євромайдану-2013, коли музичний інструмент протистояв «Беркуту»?

- Звичайно! Це робилося саме як продовження тієї історії. Нам здалося, що якщо вже організовано такий безстроковий пікет навпроти будівлі російського посольства, якщо люди збираються там майже щодня, щось співають, то я як піаніст… І не лише я. Мені здалося – було б добре, правильно, якби хтось міг там зіграти. Катрина (Гупало, – ред.) написала у фейсбуці. Відгукнулася одна родина. Вони спочатку хотіли запропонувати нам старе піаніно на продаж. Але потім, коли дізналися для чого це, то, природно, пожертвували його для такої справи і написали на ньому, що це від їхньої родини і що для них дуже важливо підтримати Україну. І ось на цьому піаніно марки «Україна» – теж гарна метафора – грали багато музикантів, які приїжджали до нас у Ригу. Пам'ятаю ту українська дівчину, що на Євробаченні виступала, – Jerry Heil, вона теж там грала. В неї 2022-го був концерт у великій залі в Ризі. А вранці – виступ навпроти посольства. Отже, вийшло так, що майже всі, хто приїжджали до Риги, так чи інакше на ньому пограли.

- І ви?

- Я багато разів грав. Іноді просто ввечері йшов додому з Академії (Латвійської музичної академії імені Язепса Вітолса, – ред.) та сідав трошки щось награти. Там хтось збирався, слухав мене. У результаті цього 2022 року піаніно «Україна» було навпроти російського посольства приблизно з квітня до листопада. Під дощем, градом, але воно – працювало. І коли вже зима починалася, до нас звернувся із пропозицією Музей історії «Атмоди» («atmoda» у перекладі з латиської – «пробудження»). Це латвійський рух за відновлення незалежності, який був наприкінці 1980-х. Якщо вже говорити про історичні рими. У нинішній війні вони побачили паралель із латвійським прагненням до незалежності. Так би мовити – українська «Атмода». Вони запропонували, щоб це піаніно стало експонатом їхнього музею, і ми, звісно, погодилися. (Музей Народного фронту Латвії є філією Національного історичного музею, – ред.).

У ЧАСИ ЦІЄЇ ВІЙНИ ТРЕБА ШИРОКО ВІДКРИТИ СВІТОВІ УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ ТА ПОЕЗІЮ

- Росія тепер активно використовує високе мистецтво, серйозну музику для пропаганди. У цьому їм допомагають такі музиканти, як піаніст Денис Мацуєв, який підтримує Путіна, кремлівський порядок денний. Але є і приклади жорстко опозиційних музикантів.

Наприклад, піаніст Євген Кісін, який давно мешкає за кордоном. Він мав дуже цікаві роздуми про те, що з російської класики виконувати тепер просто непристойно. Це твори, у яких славлять перемоги, російську державність. Наприклад, урочиста увертюра «1812 рік» Чайковського чи дещо з Рахманінова з його імперськими поглядами. У вас були такі міркування?

У нас російська музика не звучить – з поваги до українських слухачів

- Скажу про це – стосовно нашого фестивалю. У нас російська музика не звучить. Це робиться з поваги до українських слухачів. Ми розуміємо, що вони пройшли через страшні випробування й далі відчувають їх. Україна веде тепер таку важку війну. Тому ми повинні враховувати душевний стан українців – російська музика на цих концертах недоречна. До того ж – це допомогло та допомагає нам відкривати для себе чудову українську музику. Виявилось, що її так багато, а раніше ми цього зовсім не знали. Ми більше знали іншу світову, європейську класику. Названих вами Чайковського, Рахманінова, а також – шведських, польських композиторів, інших. І ось тепер настав час виправляти цей перекіс, несправедливість. Тож у нас звучать Лятошинський, Лисенко, Сильвестров…

- Мирослав Скорик?

- Звісно, Скорик. І багато інших композиторів. Як я вже казав, у нас звучить не лише музика, а й українська поезія – багато авторів. Це важливо – познайомити латвійську публіку з цією чудовою, дуже тонкою, дуже різноманітною українською культурою. Ми ж її просто не знали, а вона така цікава. До того ж новинний контекст, війна, яка триває, по-особливому розставляють пріоритети, акценти у сприйнятті. В ці часи треба слухати «Мелодію» Скорика чи твори Лятошинського. Це для загального взаємного духовного збагачення – слухачів та виконавців.

ПОТРІБНО НЕ ЛИШЕ НЕ ПОСЛАБЛЮВАТИ, А Й ПОСИЛЮВАТИ ПІДТРИМКУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

- Останнє запитання. Ви казали, що в чотири роки навчилися грати у шахи, любили цю гру. Але потім зосередились на музиці. Однак у вас і тепер відчувається аналітична жилка, поєднана з емоційним сприйняттям музиканта. Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в Європі, в світі? Гадаю, тут, у Латвії, є дуже гостре відчуття того, хто перебуває по той бік кордону.

- Ви маєте рацію, ми це дуже гостро відчуваємо. Причому не лише раціональною частиною нашої свідомості. Глибоко в підсвідомості зберігаються пам'ять та знання про часи окупації, всі жахи того часу. Тому ми добре розуміємо, через що тепер проходять регіони України, які окуповані.

Дуже сподіваємось, що всі великі, важливі країни, від яких у світі багато залежить, продовжуватимуть і посилюватимуть підтримку вашої країни, що війна закінчиться, Україна буде вільною. І тоді настане радісний момент Перемоги. А після цього – відновлення країни… Але зрозуміло, що до цього, на жаль, ще далеко. Ми не знаємо, коли це станеться, але віримо, що буде. Тепер найголовніше, принаймні для латвійців, – допомагати українцям, давати їм відчуття підтримки, невтомної, яка не слабшає. Дати їм надію. Під час війни я особливо виразно зрозумів одне – у людях закладено такий механізм. Коли допомагаєш комусь, хто потрапив у дуже важку ситуацію, ти й сам стаєш щасливішим.

Здавалося б… витрачаєш свій час, ресурси, фінанси – і що? А те, що ти набуваєш ось цього відчуття щастя. Як на Різдво, коли ми даруємо подарунки і стаємо від того щасливішими.

Так само й тепер – треба максимально допомагати відновленню життя в Україні, звільненню України, завершенню цієї війни.

Ми, Латвія, можемо і маємо стати прикладом для інших країн Європи, які побачать, наскільки ми сильні у своїх переконаннях. І, може, це переконає когось більше допомогти Україні… Здавалося б, одна людина не може зробити багато. Але якщо дивитися глобально – одна людина може переконати когось. Група людей може щось змінити у країні. А країна може вплинути на інші країни. Вважаю цей процес дуже важливим. Тому ми витрачаємо стільки зусиль, роблячи цей фестиваль. Це фестиваль, сповнений радості, сповнений усмішок. Але він також сповнений невиплаканими сльозами – за тими жертвами, які ми щодня бачимо в Україні. Потрібно продовжувати. І не лише не послаблювати, а й посилювати цю підтримку українського народу. Тепер це – найважливіше, справжній дороговказ у цьому складному 2024 році.


Автор: Кудрін Олег
Джерело: Укрінформ



Інші:

Петро Качанов: «Без глядачів театр – це просто приміщення»
Я не заспівала жодної російської опери, — Софія Соловій
«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1.jpg