Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Інтерв’ю Еспресо
6 грудня 2023, середа
Поширити у Facebook

Восени 2023-го в театрі Франка дві прем'єри, повні зали та розкуплені заздалегідь квитки. Комендантська година змінила розклад, повітряні тривоги переривають вистави, але глядача це не зупиняє

Еспресо поспілкувався з Анатолієм Хостікоєвим про те, що змінилось у театрі під час війни, як аудиторія реагує на повітряні тривоги та різні жанри, про справжню мету агресора і перемогу України.

Театр під час війни: як би визначили цей стан? Що змінилося для акторів, для театру?

Це дуже неприродне явище - театр під час війни. Ми до цього не були готові. В усякому разі, я точно не був готовий. Коли почалася повномасштабна війна, у мене склалося враження, що я вже ніколи не вийду на сцену… Такий був відчай! Бо людям не до театру, коли треба тільки врятуватися. Але людська природа дуже сильна, не хоче миритися з втратами, з тим, що хтось хоче тебе знищити. Люди виживають і в надскладних умовах: природа бере своє. А природа – це завжди життя. А там, де життя – там є пісня. Там, де життя – там є мистецтво. Там, де життя – там є театр.

І театр повернувся. Спочатку ми працювали в приміщенні театру імені Лесі Українки, тому що там поруч станція метро, яка під час повітряних тривог працює як укриття. А потім все-таки повернулися до себе: запускали лише певну кількість глядачів, але поступово зал заповнювався і сьогодні ми граємо наші вистави на аншлагах!

Звичайно, ми не забуваємо про те, що є небезпека… Вірніше, ми тут, на сцені, забуваємо, але коли звучить сирена і глядачі йдуть із зали, то це теж таке чудернацьке відчуття… До цього не можна звикнути, але на словах "повітряна тривога, просимо покинути зал",  хтось з акторів не втримається і таки  вигукне на кшталт "щоб ви кляті там виздихали!". І глядач ставиться до цього зі схвальним розумінням!


А довгі тривоги не зривали спектаклі? Бо іноді ж кілька годин можуть тривати

Ми грали виставу "Незрівнянна", і два рази, на одному й тому самому місці лунала тривога. Це момент, коли під час ніби-то собачих поминок мій персонаж говорить: "У цього песика було складне життя. Тому що, коли він був ще молодим собакою, йому відрізали…", і тут лунають звуки грому,  щоб не казати слово, але всім зрозуміло, що йому відрізали. І от на цьому місці двічі поспіль тривога… Другий раз я не стримався і кажу: "Щоб вам повідрізало, кляті …" і зал почав реготати. За 35-40 хвилин глядачі повернулися до зали, і я питаю в них: "з чого почнемо?". І чую у відповідь : "з грому" (сміється). І це таке якесь унікальне спілкування з глядачем, якого раніше не було…

Контакт став більш душевним?

Безумовно. Люди до нас приходять за емоціями, розуміючи, що ми в таких само обставинах, як і вони. Такі ж смертні, як і глядач, який сидить у залі. І тому спілкування щире, відкрите. Деякі речі пробачаються, - наприклад на невимкнений  телефон чи ще щось таке вже і не звертаєш уваги, бо ми всі знаємо, наскільки важливо бути постійно на зв’язку. Ось такий він театр під час війни. Працює попри всі зовнішні обставини. І люди продовжують ходити в театр, уваги від глядачів за останній рік стало навіть більше. Я бачу в глядацькій залі людей у формі, це теж особливі відчуття.

А як змінюється репертуар? З одного боку, потрібна актуальність, а з іншого боку – актуальності та напруги нам вистачає в новинах. А з комедіями, якщо вони надто легковажні, є ризик занадто великого контрасту із реальністю, що теж є неприйнятним. Як утримати цей баланс у репертуарі?

У нас є дуже хороші сильні вистави-трагедії. Шекспір, українська класика… Такі серйозні вистави як "Візит", "Коріолан" користуються увагою, але разом з тим,  глядач все одно хоче сміятися й отримувати позитивні емоції. Тому в репертуарі є "Кайдашева сім’я", з'явилася "Конотопська відьма", багато років успішно йде така класика як "Шельменко-денщик", "Наталка Полтавка", "Мартин Боруля"…

Військові, до яких їздять наші актори з концертною програмою, говорять, що хочеться комедій. І цивільні, і військові залюбки ходять на виставу "Моя професія - синьйор з вищого світу". У театрі можна подивитися вистави різних жанрів. Тож баланс існує: підтвердження тому аншлаги практично на всіх виставах.

Можливо, окрім посміятися, не меншим є бажання глядача просто відволіктися від реальності. Якщо ми кажемо про Шекспіра, то це може бути драма, але вона все одно не з нашого часу і переносить в інший світ…

Якщо брати "Короля Ліра", то там 9 смертей. Рідні помирають, сестри, брати, коханці. Особисто мені не дуже хотілося б дивитися на таке, хоча я там мав би бути зайнятий… Ну а на комедію є постійний попит. У нас успішно пройшла прем’єра "Люкс для іноземців": ми грали цю комедію раніше в театральній компанії "Бенюк і Хостікоєв", вона там народилася.

Це не проста комедія, вона мені дуже дорога. В основі п’єса Дейва Фрімена, сама по собі така "пустишка", і я відклав її після прочитання, доки не знайшов хід, яким пишаюсь: тепер я знаю, про що ми граємо і яким дивним чином об’єднані долі героїв. З першого погляду це комедія ситуацій, але з неочікуваною кінцівкою. Я не буду розказувати сюжет, але коли кажуть, що такого в житті не буває, я відповідаю: буває. І маю тому приклади.

Театр після перемоги – яким ви його уявляєте? Що, на ваш погляд, взагалі відбуватиметься в культурній сфері?

Не знаю. Кожного разу, коли чуєш новини, а вони щодня інші – не знаєш, що може бути завтра, куди що прилетить і чи лишать нам можливість існувати на світі. Вони ж не просто воюють з нами. Вони нас хочуть  знищити. 

Я вірю, що ми переможемо, що після перемоги у театру будуть ще тісніші стосунки із глядачем. У нас же гинуть не тільки військові, а й актори, які стали воїнами. Ми чекаємо на звістки про нашого актора, який зник безвісти, загинув начальник столярного цеху Віктор Красін. Хлопці з театру прямо зараз служать у війську…

Звичайно, нам треба перемагати. Ціна дуже висока. Ми не маємо права програти  цю війну, тому що це не програш, це зникнення нації – агресор хоче саме цього.

Ви не лише актор, але і режисер, і автор вистав. Чи пишете ви зараз щось, чи з’являються нові ідеї?

Я написав п’єсу "The Best". Написав на одному диханні. Мені дуже хотілося розповісти про моє покоління, про дівчат мого покоління, яким вже стільки, скільки й мені. Наташа Сумська, Люба Куб’юк і Людмила Смородіна – ми всі разом вчились у 70-х, і я був реально в них трьох закоханий. Я не вмію друкувати, але коли мене стали переповнювати думки, я зрозумів, про що і як хочу написати  – я ночами не спав і друкував без упину. Дружина вночі прокидалась: "Що ти робиш?", а я тільки відповідав: "Не заважай" і друкував далі.

Але оскільки "немає пророка у своїй вітчизні", то я прикрився Артуром Хейлі як автором, щоб звучало солідніше, нібито взяв з його ранніх творів. Бо якщо що – то нехай він і відповідає (сміється). Сьогодні ми з успіхом граємо цю виставу – це моя антреприза, де я і автор, і режисер.

Ще написав сценарій про Ілона Маска. Вже почав готувати виставу, аж раптом він щось сказав проти України. І все. Історія хороша, але ставити вже не буду.

Прямо зараз я нічого не пишу. Треба зрозуміти, про що писати, а я сьогодні  не знаю цього.

Які ваші стосунки з кіно зараз?

У мене був період, коли я знімався у хороших режисерів. А далі – кінематограф для мене закінчився. Мене або не запрошували, а де запрошували – то це 2-3 знімальних дні. Перше моє питання – його вбивають? Тоді без мене. У мене є фільми, де мене не вбивають (посміхається).

У кіно, звісно, свої проблеми, але для кіно наше сьогодення, як це не дивно звучить, благодатне – коли навколо світова війна, мені здається, є про що розказати. Але я таких фільмів ще не бачив.

А пропозиції за останній час були?

Так, запрошували в один з проєктів. Але я категорично заборонив сам собі – не через те, що там грошей не було, а через сюжет. Уявіть, у підвалі зібрались нещасні люди: мати з дитиною, поранений боєць, дід, якого мені пропонували зіграти… Заходять орки й починають ґвалтувати цю жінку, а маленька дівчинка на це дивиться.  Я відмовився. Не розумію, навіщо глядачеві таке смакування і деталізація? 

Взагалі, театр для мене завжди був у пріоритеті, я знаю, що мені там робити. Для експериментів у мене є своя театральна компанія.  У нашому театрі хороші актори, режисери, вдячні глядачі, перспектива. Потрібна лише перемога.





Автор: Ярослава Наумова
Фото: ft.org.ua
Джерело: espreso.tv



Інші:

«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1.jpg