Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Інтерв’ю Еспресо
6 грудня 2023, середа
Поширити у Facebook

Восени 2023-го в театрі Франка дві прем'єри, повні зали та розкуплені заздалегідь квитки. Комендантська година змінила розклад, повітряні тривоги переривають вистави, але глядача це не зупиняє

Еспресо поспілкувався з Анатолієм Хостікоєвим про те, що змінилось у театрі під час війни, як аудиторія реагує на повітряні тривоги та різні жанри, про справжню мету агресора і перемогу України.

Театр під час війни: як би визначили цей стан? Що змінилося для акторів, для театру?

Це дуже неприродне явище - театр під час війни. Ми до цього не були готові. В усякому разі, я точно не був готовий. Коли почалася повномасштабна війна, у мене склалося враження, що я вже ніколи не вийду на сцену… Такий був відчай! Бо людям не до театру, коли треба тільки врятуватися. Але людська природа дуже сильна, не хоче миритися з втратами, з тим, що хтось хоче тебе знищити. Люди виживають і в надскладних умовах: природа бере своє. А природа – це завжди життя. А там, де життя – там є пісня. Там, де життя – там є мистецтво. Там, де життя – там є театр.

І театр повернувся. Спочатку ми працювали в приміщенні театру імені Лесі Українки, тому що там поруч станція метро, яка під час повітряних тривог працює як укриття. А потім все-таки повернулися до себе: запускали лише певну кількість глядачів, але поступово зал заповнювався і сьогодні ми граємо наші вистави на аншлагах!

Звичайно, ми не забуваємо про те, що є небезпека… Вірніше, ми тут, на сцені, забуваємо, але коли звучить сирена і глядачі йдуть із зали, то це теж таке чудернацьке відчуття… До цього не можна звикнути, але на словах "повітряна тривога, просимо покинути зал",  хтось з акторів не втримається і таки  вигукне на кшталт "щоб ви кляті там виздихали!". І глядач ставиться до цього зі схвальним розумінням!


А довгі тривоги не зривали спектаклі? Бо іноді ж кілька годин можуть тривати

Ми грали виставу "Незрівнянна", і два рази, на одному й тому самому місці лунала тривога. Це момент, коли під час ніби-то собачих поминок мій персонаж говорить: "У цього песика було складне життя. Тому що, коли він був ще молодим собакою, йому відрізали…", і тут лунають звуки грому,  щоб не казати слово, але всім зрозуміло, що йому відрізали. І от на цьому місці двічі поспіль тривога… Другий раз я не стримався і кажу: "Щоб вам повідрізало, кляті …" і зал почав реготати. За 35-40 хвилин глядачі повернулися до зали, і я питаю в них: "з чого почнемо?". І чую у відповідь : "з грому" (сміється). І це таке якесь унікальне спілкування з глядачем, якого раніше не було…

Контакт став більш душевним?

Безумовно. Люди до нас приходять за емоціями, розуміючи, що ми в таких само обставинах, як і вони. Такі ж смертні, як і глядач, який сидить у залі. І тому спілкування щире, відкрите. Деякі речі пробачаються, - наприклад на невимкнений  телефон чи ще щось таке вже і не звертаєш уваги, бо ми всі знаємо, наскільки важливо бути постійно на зв’язку. Ось такий він театр під час війни. Працює попри всі зовнішні обставини. І люди продовжують ходити в театр, уваги від глядачів за останній рік стало навіть більше. Я бачу в глядацькій залі людей у формі, це теж особливі відчуття.

А як змінюється репертуар? З одного боку, потрібна актуальність, а з іншого боку – актуальності та напруги нам вистачає в новинах. А з комедіями, якщо вони надто легковажні, є ризик занадто великого контрасту із реальністю, що теж є неприйнятним. Як утримати цей баланс у репертуарі?

У нас є дуже хороші сильні вистави-трагедії. Шекспір, українська класика… Такі серйозні вистави як "Візит", "Коріолан" користуються увагою, але разом з тим,  глядач все одно хоче сміятися й отримувати позитивні емоції. Тому в репертуарі є "Кайдашева сім’я", з'явилася "Конотопська відьма", багато років успішно йде така класика як "Шельменко-денщик", "Наталка Полтавка", "Мартин Боруля"…

Військові, до яких їздять наші актори з концертною програмою, говорять, що хочеться комедій. І цивільні, і військові залюбки ходять на виставу "Моя професія - синьйор з вищого світу". У театрі можна подивитися вистави різних жанрів. Тож баланс існує: підтвердження тому аншлаги практично на всіх виставах.

Можливо, окрім посміятися, не меншим є бажання глядача просто відволіктися від реальності. Якщо ми кажемо про Шекспіра, то це може бути драма, але вона все одно не з нашого часу і переносить в інший світ…

Якщо брати "Короля Ліра", то там 9 смертей. Рідні помирають, сестри, брати, коханці. Особисто мені не дуже хотілося б дивитися на таке, хоча я там мав би бути зайнятий… Ну а на комедію є постійний попит. У нас успішно пройшла прем’єра "Люкс для іноземців": ми грали цю комедію раніше в театральній компанії "Бенюк і Хостікоєв", вона там народилася.

Це не проста комедія, вона мені дуже дорога. В основі п’єса Дейва Фрімена, сама по собі така "пустишка", і я відклав її після прочитання, доки не знайшов хід, яким пишаюсь: тепер я знаю, про що ми граємо і яким дивним чином об’єднані долі героїв. З першого погляду це комедія ситуацій, але з неочікуваною кінцівкою. Я не буду розказувати сюжет, але коли кажуть, що такого в житті не буває, я відповідаю: буває. І маю тому приклади.

Театр після перемоги – яким ви його уявляєте? Що, на ваш погляд, взагалі відбуватиметься в культурній сфері?

Не знаю. Кожного разу, коли чуєш новини, а вони щодня інші – не знаєш, що може бути завтра, куди що прилетить і чи лишать нам можливість існувати на світі. Вони ж не просто воюють з нами. Вони нас хочуть  знищити. 

Я вірю, що ми переможемо, що після перемоги у театру будуть ще тісніші стосунки із глядачем. У нас же гинуть не тільки військові, а й актори, які стали воїнами. Ми чекаємо на звістки про нашого актора, який зник безвісти, загинув начальник столярного цеху Віктор Красін. Хлопці з театру прямо зараз служать у війську…

Звичайно, нам треба перемагати. Ціна дуже висока. Ми не маємо права програти  цю війну, тому що це не програш, це зникнення нації – агресор хоче саме цього.

Ви не лише актор, але і режисер, і автор вистав. Чи пишете ви зараз щось, чи з’являються нові ідеї?

Я написав п’єсу "The Best". Написав на одному диханні. Мені дуже хотілося розповісти про моє покоління, про дівчат мого покоління, яким вже стільки, скільки й мені. Наташа Сумська, Люба Куб’юк і Людмила Смородіна – ми всі разом вчились у 70-х, і я був реально в них трьох закоханий. Я не вмію друкувати, але коли мене стали переповнювати думки, я зрозумів, про що і як хочу написати  – я ночами не спав і друкував без упину. Дружина вночі прокидалась: "Що ти робиш?", а я тільки відповідав: "Не заважай" і друкував далі.

Але оскільки "немає пророка у своїй вітчизні", то я прикрився Артуром Хейлі як автором, щоб звучало солідніше, нібито взяв з його ранніх творів. Бо якщо що – то нехай він і відповідає (сміється). Сьогодні ми з успіхом граємо цю виставу – це моя антреприза, де я і автор, і режисер.

Ще написав сценарій про Ілона Маска. Вже почав готувати виставу, аж раптом він щось сказав проти України. І все. Історія хороша, але ставити вже не буду.

Прямо зараз я нічого не пишу. Треба зрозуміти, про що писати, а я сьогодні  не знаю цього.

Які ваші стосунки з кіно зараз?

У мене був період, коли я знімався у хороших режисерів. А далі – кінематограф для мене закінчився. Мене або не запрошували, а де запрошували – то це 2-3 знімальних дні. Перше моє питання – його вбивають? Тоді без мене. У мене є фільми, де мене не вбивають (посміхається).

У кіно, звісно, свої проблеми, але для кіно наше сьогодення, як це не дивно звучить, благодатне – коли навколо світова війна, мені здається, є про що розказати. Але я таких фільмів ще не бачив.

А пропозиції за останній час були?

Так, запрошували в один з проєктів. Але я категорично заборонив сам собі – не через те, що там грошей не було, а через сюжет. Уявіть, у підвалі зібрались нещасні люди: мати з дитиною, поранений боєць, дід, якого мені пропонували зіграти… Заходять орки й починають ґвалтувати цю жінку, а маленька дівчинка на це дивиться.  Я відмовився. Не розумію, навіщо глядачеві таке смакування і деталізація? 

Взагалі, театр для мене завжди був у пріоритеті, я знаю, що мені там робити. Для експериментів у мене є своя театральна компанія.  У нашому театрі хороші актори, режисери, вдячні глядачі, перспектива. Потрібна лише перемога.





Автор: Ярослава Наумова
Фото: ft.org.ua
Джерело: espreso.tv



Інші:

Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
Музичний “посол” в Литві
Щоб музика існувала. Інтерв’ю з диригентом Романом Реваковичем
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1.jpg