«Моцарта замало у Львові» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Моцарта замало у Львові»
«Моцарта замало у Львові»
Художній керівник Львівської опери Василь Вовкун про постановку у Польщі, плани на наступний сезон й осучаснення репертуару
5 липня 2015, неділя
Поширити у Facebook

Причин для зустрічі з народним артистом України Василем Вовкуном було дві – постановка опери Моцарта у Польщі і рік перебування на посаді художнього керівника Львівського національного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької. 

Режисер, сценарист, культуролог, екс-міністр культури і туризму України (2007 – 2010), Василь Володимирович до цього часу працював у всіх жанрах мистецтва. Випускник акторського факультету студії театрального мистецтва при Львівському драматичному театрі ім. М.Заньковецької та акторського факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, згодом перейшов на режисерську роботу. 


Був постановником мистецьких видовищ, неомістерій, класичних опер, державних, релігійних та професійних свят, народних дійств, вітчизняних та міжнародних конкурсів і фестивалів, молодіжних масових акцій, альтернативних концертів, днів української культури і мистецтва у Німеччині, Франції, Китаї, Словаччині, Польщі, Сербії, Грузії, Азербайджані. Від червня 2014-го працює у Львівській опері. 

Перше питання до Василя Вовкуна – про постановку опери Моцарта «Весілля Фігаро» у рамках престижного фестивалю Вольфганга-Амадея Моцарта, яка отримала схвальні відгуки музикознавців та преси.  

Поляки вже роблять 25-й Моцартівський фестиваль на базі Варшавської камерної опери під опікою міністерства культури Польщі. Причому показують всі опери Моцарта, а їх є двадцять одна, і в хронологічному порядку написання, чому будь-яка європейська країна позаздрить. І кожного року запрошують постановника-іноземця на нову постановку. І коли я почув оцей іконостас прізвищ, то це справді – гордість і щастя. Тим паче, що до «свіжої» прем’єри завжди прикута увага музикознавців. 

Вас запрошували як Вовкуна – творчу особистість, чи як Вовкуна – художнього керівника Львівської опери?

У листопаді минулого року я познайомився з директором Варшавської камерної опери Єжи Ляхом, який перебував у Львові на фестивалі «Відкриваємо Падеревського». Згодом він подивився в Інтернеті мої роботи і запросив до співпраці.  

"Весілля Фігаро". Фото Львівський театр опери і балету

Як вам у Польщі працювалося? 

Особливо працювалося – якщо порівнювати з деякими  моментами тут, в Україні. По-перше, коли потрапляєш у таке творче відрядження за кордон, а перебував я у Польщі 40 днів, є можливість цілком скерувати  себе у творче русло, бо не обтяжують ні сім’я, ні друзі, ні колеги. Мені забезпечили прекрасний побут у центрі міста. Театр – поруч. Я навіть телефоном не користувався. Весь був зосереджений на роботі, і це – фантастика! Це дуже добре, коли художник, не відволікаючись, може присвятити себе роботі. 

У вас друга поспіль постановка Моцарта. Першу в ставили  у квітні у Львівській опері, це був «Дон Жуан» – спільний проект театру і Львівської музичної академії імені Лисенка. Тут що спонукало ставити саме Моцарта?

Про Моцарта ми згадали не випадково – бо наступного року – подвійна дата: 260 років від дня народження і 225 – від дня смерті. І, як на мене, Моцарта замало у Львові. У нас іде тільки одна вистава («Чарівна флейта». – Т.К.). Зрештою, «Дон Жуан» касова вистава – і для львів’янина, і для туриста. Крім того, Моцарт легко трактується – як і Шекспір. Також добре піддається модернізації.

Моцарт дає добру емоцію людині, бо це – не трагедії. А в той період, що ми зараз маємо, його музика має лікувальний ефект, психологічно відновлює.  Тому Моцарт має бути. Попередній наш театральний сезон я назвав «Шевченко і Шекспір». Наступний, можливо, назвемо  «Франко і Моцарт», бо й у Франка 2016-го – ювілей. Щодо вище згаданого «Дон Жуана», то, на мою думку, вистава вдалася.

"Весілля Фігаро". Фото Львівський театр опери і балету

Не було вам страшно допускати до опери на сцені театру студентів?

Ні, страшно мені не було, до досвід засвідчує, що іноді з молоддю можна зробити навіть краще, ніж зі старшим поколінням.  
Дозволю собі все ж таки сказати «але»... 

Очевидно, що не на кожен курс можна покласти таку відповідальність. Наведу до прикладу курс світлої пам’яті Ігоря Кушплера –  це були талановиті випускники, що з першої вистави вийшли у хорошу дорогу.  Щодо моєї постановки, то тут, звичайно ж, було не тільки побажання студентів, а й оцінка фахівців. 

Були якісь відгуки на постановку і сторони?

Ми, на жаль, втратили цілий напрям у культурі – говорю про професійну критику. Детально описала виставу театрознавець Черкашина  й прийняла наш варіант. 

Чому саме Львів? Чи ви передовсім виходили з того, що Львівщина – ваша Батьківщина?

Чинників для переїзду до Львова є багато. Зокрема, й той, про котрий ви щойно згадали – я народився у селі Мацошин, що на Жовківщині. По-друге, скучив за творчою роботою, бо за Януковича з моїм прізвищем ніде не модна було тикнутися. Займався науковою роботою, захистив дисертацію: "Український авангард на фоні європейського культуро-творення». Написав монографію.  А потім постало питання, що робити далі. Не хотів іти на чиєсь місце у Києві, а пропозиції були. Дізнався, що є вакансія у Львові. Також паралельно запропонував зустріч Тадей Олександрович (Едер – генеральний директор Львівської опери. – Т.К.). То чому ні? Весь світ тепер живе в одному місці, працює – в іншому. 

Тртя з колективом не виникало?

Ні. Колектив мене вже знав. 10 років на львівський сцені успішно йде «Бал-маскарад» у моїй постановці. Також у Львові я ставив кілька великих концертів. Також тут я робив академію Коновальця, академію Франка, тобто всі знали мій почерк, вимогливість, характер… Може, хтось цього і не сприймав, але на загал – все добре. 

Ви вже перегорнули сторінку двох вистав Моцарта. Що далі?

Моцарт ще не відпускає… Кілька днів тому приходили випускники Музичної академії, з якими я ставив «Дон Жуана», і просили зробити «Весілля Фігаро» з ними. Хочу обговорити це питання з ректором академії. У рік Моцарта хотілося би чути музику Моцарта. Ще раз наголошую на тому, що Моцарт піддається осучасненню. Також, імовірно, Варшавський камерна опера привезе виставу Моцарта до Львова.

Також я зараз обговорюю пропозицію щодо суміжного фестивалю по Моцарту з поляками – тобто щоби той фестиваль у Варшаві з часом мав продовження у Львові. Тим паче, що син Моцарта – Франц Ксавер пов'язаний зі Львовом. Ми вже колись говорили з Юрієм Ланюком про фестиваль музики, пов’язаної з Ксавером, і це було би цікаво для туриста. Власне, починали б з камерних опер Моцарта, бо це – дуже дорогі витрати. Але з огляду на події тепер в Україні, поки що відкладаємо ці плани. 

Який віковий ценз публіки у Львівській опері?

Найбільше у нас серед глядачів молоді і людей середнього віку. До речі, мені вперше звернув на це увагу директор однієї з німецьких філармоній, який був у Львові з дружиною. Щодо львів’ян і нельвів’ян, то місцевого глядача, за моїм моніторингом, – до 10 відсотків.

Інтелігенцію запрошую на вистави, і та не приходить – традиція загубилася, що неправильно! Хоча у нас майже кожен день аншлаг, а особливо у розпал туристичного сезону. Тобто маємо повні зали за рахунок гостей. 

Я мала честь спілкуватися з відомими оперними виконавцями українського походження, котрі уже тривалий час працюють за кордоном. Вони говорять про те, що у Європі режисери вдаються до авангардних постановок опер Точно знаю, що Тадей Едер є категоричним неприхильником таких постановок... 

І маєте рацію: Тадей Олександрович переслідує консервативну думку. Я би теж казав, що ми повинні мати у репертуарі такі, класичні,  постановки, бо в нас є, наприклад, декорації Лисика, яких у Європі немає, є в нас костюми Оксани Зінченко… Але одне не виключає іншого! Буде нова опера – буде новий глядач.

Нещодавно Троїцький привозив до Львова оперу«Коріолан»  – це, по суті, була відео-інсталяція, яку не можна назвати новим жанром. Але Троїцький має право на експеримент, який будоражить. Мене ж особисто цікавлять нові форми, де присутня естетика.

Щодо авангарду в опері, то це – німецьке явище: німці його сприймають, інші – дивуються (сприймають чи не сприймають, але залишаються під врженням). Італійські театри теж авангардують, але не всі… 

"Весілля Фігаро". Фото Львівський театр опери і балету

Що плануєте на наступний сезон?

Не кожна опера похвалиться кількістю назв вистав – у нас їх сто. Мусимо поновити весь український репертуар, відтак показати ставлення до своєї музики. В деякі вистави плануємо ввести нових співаків, хоча ми за цей рік дуже багато ввели молоді. У середині липня проведемо фестиваль хореографів. Плануємо також творчі вечори наших солістів. 
Нові постановки будуть? 

Хотілося би поставити «Спартака».  1965 року виставу ставили у Львові, і це була перша така постановка в Україні і друга – у Радянському Союзі після Москви. У нас сам Хачатурян стояв за пультом. І багато чого після нашої постановки змінилося навіть у Большому театрі… 

Я бачу цей балет, точніше – міф Спартака  у суголоссі з нашим часом – можна нащупати у цій виставі сучасних тем, а особливо – у контексті Львівщини, звідки багато хлопців іде в АТО. Також маємо у планах взяти найкращу роботу з нашого фестивалю хореографів до репертуару.  Є й інші задумки, зокрема спільно з колегою з Польщі хочу поставити оперу-балет про Йоганна Пінзеля.

Також я би хотів бачити у балетній постановці «Тіні забутих предків» зі сучасною хореографією. Ще думаю над «Отелло». Як на сезон, то достатньо. 

Над чим ви особисто зараз працюєте? 

Над театралізованою ораторією Волинського «Взиваю до тебе» – до 150-річчя Митрополита Андрея. Показуватимемо її 29 липня, у день народження Шептицького. 
Як художній керівник театру, на що нарікаєте? Тобто «я би міг зробити це й оце, але не вдається, тому що»…

Передовсім – на менеджмент. І в Україні загалом, і в нашому театрі зокрема. Ми в культурі взагалі не маємо менеджменту. Нема фахівців, котрі б дивилися у день завтрашній. 


Автор: Тетяна Козирєва
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Джерело: zaxid.net



Інші:

Директор Метрополітан-опера Пітер Ґелб : ”Я не хочу мати культурні зв’язки з убивцями. Тому я повністю припинив таку співпрацю”
Тарас Бережанський – зірка опери й захисник неба від дронів
Раду Поклітару: Собаку хореографією не мучу
Оксана Дика святкує день народження
Львівський органний зал - місце, де живе музика
Людмила Монастирська: у часі, просторі, звучанні
Микола Точицький: «Культура — це питання безпеки. І не лише України»
Олександра Тарновська: Я вдячна, що маю можливість бути в професії
Від 86 виконавців до 17, як змінилася хорова капела «Орея»
Володимир Шейко, гендиректор Українського інституту - інтерв'ю
Поєднав сцену і зброю: оперний співак захищає небо Києва від шахедів
Магія скрипкового зізнання
Концерт "PrimaVera" в Одесі: запрошення на новий формат класичної музики (відео)
Війна викликала величезний інтерес у світі до української музики
«Із першого дня великої війни починаємо вистави з Гімну України»
"Опера Орфа — чоловічий світ, як і світ театру в Україні": Тамара Трунова про прем'єри та провокації для акторів
«Кожен точно почує щось своє»
Іван Небесний: Важливо створити якісний конкурентоздатний на світовому ринку продукт
Музика, що виховує: директор Луцької музичної школи №2 про навчання, натхнення та виклики війни
Василь Коваль: «Диригент має вести співака і підтримувати його музично»
"Музика не знає кордонів": інтерв'ю з французьким диригентом Ніколя Шавліном
Костянтин Фесенко: «Я не одразу полюбив професію оперного концертмейстера»
"Теми пов’язані з нашою майбутньою перемогою": балетмейстерка Олеся Шляхтич про вистави "Мойсей" і "Кассандра"
Музикознавиця Adelina Yefimenko та диригент Artem Lonhinov – про здійснення українських мрій, які неодмінно стають реальними
День народження української королеви скрипки з трьома прем’єрами
Культурний егрегор Олександра Шимка
«Я їхала крізь Бучу, назустріч мені їхали російські танки». Інтерв’ю з композиторкою Вікторією Польовою
Художній керівник Київської опери Петро Качанов: "Тепер у нас є абсолютно український "Лускунчик"!"
Диригент Української капели у США пояснив таїнство Різдва
Людмила Монастирська: «У співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти»
Герман Макаренко, диригент Національної опери України, художній керівник оркестру «Київ-Класик»
Кері-Лінн Вілсон, канадсько-американська диригентка
Василь Гречинський, художній керівник і диригент нью-йоркського хору «Думка»
«В Україні надзвичайно цінують органне мистецтво»
Віталій Пальчиков: "Одержимість ідеєю я взяв за основу..."
Анжеліна Швачка: «Оперний співак повинен мати залізну волю і залізні нерви»
Концерт заради миру: як Омар Арфуш змінює світ через музику
Диригентка Оксана Линів — про дебют в Метрополітен-опера і просування української музики в світі
"У нас іншого шляху немає, ми мусимо інтегруватися в світову культуру" – Струтинський
Йорг Цвікер: «Якщо тримати очі відкритими, життя пропонує стільки чудових речей!»
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
705.jpg