«Бути сильною вимагає життя...» | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Бути сильною вимагає життя...»
Монастирська Людмила
«Бути сильною вимагає життя...»
Примадонна світової опери Людмила Монастирська — про творчі секрети і запоруку успіху
29 січня 2019, вівторок
Поширити у Facebook

Минулого тижня окраса оперного мистецтва «Норма» В. Белліні подарувала київським меломанам зустріч із двома іменитими українськими зірками — Людмилою Монастирською та Оленою Бєлкіною, виконавська кар’єра яких упродовж останніх років блискуче розгортається на світових майданчиках.



Партитура «Норми» вимагає ТОП-виконавців, які не лише мають продемонструвати досконалий рівень вокалу, а й володіти неабияким артистичним хистом і сценічною розкутістю. Зірковий «тандем» Монастирської та Бєлкіної визначив високий емоційний градус спектаклю. Варто додати також вправну диригентську підтримку всього дійства Миколою Дядюрою, під орудою якого оркестр вишукано акомпанував співакам і водночас демонстрував виняткову злагодженість і збалансованість звучання всіх груп у суто оркестрових фрагментах, зокрема в увертюрі. Були прекрасно відпрацьовані сцени за участю хору, який і досі несе в собі креативний ген видатного хормейстера-постановника цієї опери Льва Венедиктова.

Достойною партнеркою Монастирської стала Олена Бєлкіна в партії Адальжізи, молодої жриці. Завдяки своєму рухливому, чарівному мецо-сопрано вона виглядала вражаюче з природною гармонією вокальної партії з пластикою тіла, рук, міміки, що надзвичайно урізноманітнювало загальну мізансцену, наповнювало її внутрішньою динамікою. Співачка не була прикута, як це незрідка трапляється і з досвідченими оперними співаками, до жесту диригента, кожен її рух ставав своєрідним графічно-просторовим малюнком вокальних фраз.
Безперечно, головною героїнею спектаклю залишалася Норма-Монастирська, котра постала в образі гордовитої віщунки, владної жриці друїдів. Її розкішне драматичне сопрано (spinto soprano) абсолютно домінувало на сцені, підкоряючи своєю потужною енергетикою і партнерів по сцені, і публіку. Культова каватина Норми «Casta diva» з її безкінечною, чарівливою, глибоко проникливою, звивистою, гнучкою мелодією прозвучала як чиста молитва, спрямована не лише до небес, а радше була звернена у глибини душі самої віщунки, де вже народжувалися щемливі інтонаційні передвісники майбутньої самопожертви героїні, провіщаючи трагічний фінал...

«День» мав зустріч із Людмилою Монастирською, і в розмові з примадонною ми торкнулися не лише специфіки її трактовки образу Норми, а й деяких сторін її насиченого сценічного та побутового життя за межами України.

«КОЖНА РОЛЬ МІСТИТЬ У СОБІ ОСОБЛИВИЙ СМИСЛ І ХАРАКТЕР»

— Мій перший сценічний досвід виконання Норми відбувся ще 2017 року в Харкові, де я заспівала її в концертній версії. На тому етапі важливим було визначити хронометраж кожного номера опери: арії, терцетів, дуетів. Мабуть, зірки на небі розташувалися таким чином, що ця слушна можливість відкрилася, оскільки цей спектакль є в репертуарі Національної опери.

І хоч партія Норми на той час, за моїми відчуттями, була ще не до кінця «вспівана», та я використала цю важливу нагоду для її «шліфування», щоб остаточно «вжитися» в цей образ, оскільки після Києва мені доводилося співати одразу п’ять спектаклів у х’юстонській «Гранд-Опера». Взагалі в Національній опері «Норма» звучить не надто часто: один-два рази на сезон, — розповідає Л. МОНАСТИРСЬКА.

— Як вам співається у рідних стінах? Чи для вас це не є пріоритетною умовою комфортного виступу?

— Навпаки, особисто для мене це має першорядне значення. На київській сцені мені співається завжди із задоволенням, особливою піднесеністю й натхненням. Рідні стіни відновлюють мене, додають впевненості.

— Коли на афішах з’являється ім’я Монастирської, то меломани йдуть насамперед до вас. Публіка заздалегідь розраховує на перфектні враження та емоції, передбачає занурення у стан катарсису, до якого може ввести магічний голос зірки зі шлейфом таких гучних сценічних перемог на світовому оперному Олімпі, які стабільно супроводжують вашу співацьку кар’єру.

— Ну, які преференції, я ж у Національній опері — на основній роботі. Однак, без сумніву, дивовижно теплий прийом столичної публіки завжди зігріває, втім, він водночас підвищує градус моєї відповідальності, бо маю продемонструвати найвищу якість співу і справдити всі сподівання своїх шанувальників.

— Ваше життя й популярність диктують примхливий ритм постійної зміни географічних координат у різних країнах і континентах. Як швидко ви можете адаптуватися до нових умов, широти, клімату, не кажучи вже про щораз нове оточення, партнерів по сцені тощо?

— Раніше я практикувала в день прильоту й сам виступ у вечірньому спектаклі, причому як у Києві, так і в Європі. Звичайно, не йдеться про Америку. Припустімо, прилетівши зранку до Берліна о 10.25 ранку, я ще могла встигнути щось купити дітям (коли вони ще ходили до школи), а потім ішла на спектакль. А тепер уже по-іншому: у день виступу намагаюся нікуди не виходити з дому. Якщо спектакль великий, то зазвичай ще можу «пройтися» по речитативах, що вимовляються без оркестрової підтримки, і тоді дуже легко втратити тональний орієнтир.

— Чи траплялося вам у вашій практиці брати участь у радикальних режисерських постановках, скажімо, тієї ж «Норми»?

— Знаєте, дуже мало театрів мають у своєму репертуарі «Норму». Адже ця музика складна для виконання. Особливо складною є каватина «Casta diva», оскільки це початок вистави, коли співачка з’являється на сцені ще не досить «розігрітою», майже не розспіваною, і одразу ти маєш виконувати таку розгорнуту каватину, до того ж, весь час утримувати молитовно підняті догори руки.

— На хвилину уявімо таку картинку: ви виходите на сцену, ви ще нічого не заспівали, але відчуваєте напружене очікування публіки. Чи є для вас хвилюючою миттю видобування саме першого звуку?

— Якщо мій вихід починається на піку динаміки — форте, як, власне, вихід Норми — величної віщунки, авторитет котрої для її одноплемінників є незаперечним, я намагаюся взагалі не думати про публіку: повністю зосереджуюся на образі моєї героїні, розчиняюся в ньому, щоб відтворити його достовірно і художньо переконливо. А от, приміром, образ Аїди — кардинально протилежний Нормі. Аїда — рабиня, хоча і є ефіопською царівною за походженням. Та наразі вона прислужниця дочки єгипетського фараона. І ось ця рабиня з царським «нутром» має принижуватися перед Амнеріс, тамуючи свої амбіції. Тут на допомогу приходять зовсім інші інтонації голосу, інша пластика тіла. Тобто кожна роль містить у собі особливий смисл і характер, а перший звук і фраза — то важливий старт, щоби відчути ефект просторово-сценічної матеріалізації образу.

— В уяві більшості ваших фанів ви — природжена жриця. У вашій поставі проглядається сильна особистість, натура владна, ймовірно, навіть з диктаторськими рисами...

— Це лише частково так. Бути сильною вимагає життя. Відкрию секрет: партія Аїди наразі вже не є настільки принадною для мене порівняно з іншими, що комплектують нинішній, досить солідний арсенал моїх ролей. Зараз переглядаю свій репертуар за принципом розумної амортизації голосового ресурсу, оскільки маю вдаватися до певної стратегії свого сценічного навантаження. Поясню: наприклад, у контракті — п’ять спектаклів «Трубадура» з Леонорою. Якщо надалі заплановано сольний концерт, то до його програми краще ставлю щось із нещодавно проспіваного, можливо, з того ж «Трубадура». Таким чином, мій голос перебуватиме в режимі звичних вібрацій, йому не обов’язково докорінно перебудовуватися. На таку стратегію я намагаюся налаштовувати й своїх менеджерів, які, варто сказати, з розумінням ставляться до моїх побажань.

— Вірно виструнчені стосунки з менеджером — це запорука успішної діяльності артиста. А чи можна говорити про рівноправність відносин у тандемі і хто диктує тут правила гри: ви чи менеджер?

— Мені ніколи й ніхто з менеджерів не диктував умов співпраці. Вони завжди дослухалися до моїх побажань. Знаєте, багато хто й досі дивується, чому я не з’являюся в спектаклях «Метрополітен-опера». Все дуже просто: керівництво «Мета» пропонує такі умови контрактів, за яких я мушу відшкодовувати 30% податку, як і всі українські артисти. Плюс 10% від суми брутто мого гонорару належить віддати менеджеру. Є й інші деталі та схеми в контрактах «Мета», зокрема пропозиція виступати в шести-семи спектаклях із дванадцяти, а решту страхувати, тощо. Наразі я маю право вибору та можливість обирати лінію розвитку власної співацької кар’єри. У мене є можливість працювати в Австрії, Іспанії, Великобританії, куди мене запрошують навесні для участі в постановці опери Дж. Верді «Сила долі». Тобто фінансовий клімат грає тут не на користь Америки. Крім того, в європейських країнах набагато привабливіший для мене репертуар: це партії в операх «Дон Карлос», «Манон Леско», «Трубадур» та ін. Додайте до цього також тривалі перельоти, зміну часових поясів, період адаптації. До того ж, у «Метрополітен-опера» завжди вимагають багато репетицій, і, як наслідок, до самого спектаклю співак приступає вже енергетично виснаженим...

«ВЗІРЦЕМ ДЛЯ МЕНЕ Є ЛЕГЕНДАРНИЙ ПЛАСІДО ДОМІНГО, ЯКИЙ Є ВОДНОЧАС ЧУДОВИМ СПІВАКОМ І ДИРИГЕНТОМ»

— Сьогодні, мабуть, переважна більшість світових оперних театрів уже запрошували вас до співпраці. Чи є серед них такий простір, у якому ви почувались би найкомфортніше? Щоб вас там влаштовували і акустика, і розміри залу, і місцева публіка, яка в кожному місті заявляє про себе особливо. Чи все ж таки для виконавця найважливішими постатями залишаються режисер з його авторською версією сценічної драматургії та диригент — провідник музично-сценічного задуму? Що є головною передумовою для успішного виступу артисту вашого рангу, який веде такий «кочовий» спосіб життя?

— Звичайно, передусім, такий простір для мене — це Національна опера, рідна земля з її первісними природними вібраціями, Також дуже імпонує Лондонська Королівська опера. Там до співака, який виступав у них двічі або тричі, ставляться вже як до рідної дитини. З особливим пієтетом, щирою доброзичливістю, майже як до небожителів, ставляться до артистів і в США. Там завжди готові пробачити тобі якісь виконавські невдачі, якщо це перекривається артистичною самовіддачею співака під час виступу. І навпаки, в цьому плані певним снобізмом вирізняється Відень, а ще — деякі землі Німеччини. По досягненні певного артистичного статусу співаку варто періодично, бодай раз на три-чотири роки, «засвічуватися» на сцені «Ла Скала», щоби підтвердити свій виконавський рейтинг. Особисто мені до вподоби «Опера Бастіль» — сучасний оперний театр у Парижі, який разом з Оперним театром у Палаці Гарньє входить до складу «Паризької національної опери». Наразі переді мною постала дилема: обрати Лондон чи Париж, і тут чаша терезів впевнено переважила у бік туманного Альбіону.

— Ви заздалегідь знайомитеся з режисерською концепцією спектаклю, в якому передбачається ваша участь? Бо класичний формат оперних постановок, який наразі є «фішкою» Національної опери України, нині мало де застосовується за кордоном.

— Є кілька постановочних версій знаменитого Франко Дзефіреллі, до яких періодично звертаються різні театри. Мені довелося співати в його постановках в «Ла Скала» у 2012—2013 роках. А в «Метрополітен-опера» такими консервативними, але грандіозними постановками уславилася Соня Фрізелл, у виставах, якої на сцену виводили живих коней тощо.

— Чи доводилося вам виступати в «Арені ді Верона»?

— Неодноразово отримувала звідти запрошення, але через те, що «Арена» працює лише влітку, мені це не підходить, оскільки в літні місяці намагаюся відпочивати, присвятити увагу дітям, родині...

— В одній із постановок «Трубадура», яку можна переглянути на Youtube, вам доводиться, за задумом режисера, ледь не повзати по сцені. Це ж впливає на якість співу...

— На жаль, у сучасних оперних режисерів фантазія часом не узгоджується зі знаннями про природу та елементарні умови гігієни голосу. Здається, часом вони ніби забувають, що опера — це насамперед мистецтво співу. До речі, саме завдяки міцним режисерським традиціям оперних постановок у київському театрі я особливо комфортно почуваюся на рідній сцені.

— З ким із відомих диригентів вам доводилося працювати, і чи завжди ви заходили з ними спільну мову?

— Зазвичай намагаюся знаходити точки дотику. Лише одного разу у мене стався конфлікт із диригентом молодої генерації. А взірцем для мене є легендарний Пласідо Домінго, який є водночас чудовим співаком і диригентом. Він мене запрошував узяти участь у його київському концерті, який відбудеться 13 лютого в Палаці «Україна», але моя зайнятість стала цьому на заваді цього творчого проекту.

— Ви родом із Черкаського краю, який славиться потужними жіночими голосами, з розкішним спектром низьких оксамитових обертонів. Ваші батьки люблять співати?

— Мама прекрасно співає, а також дідусь по маминій лінії, втім, силу мого голосу я успадкувала від батька, а музикальність і темброву забарвленість — напевно, від мами. Вдома ми разом з мамою весь час наспівуємо...

— Куди пролягають ваші оперні маршрути в найближчому майбутньому?

— Їду до Берліна, де заспіваю у двох спектаклях «Тоски» Дж. Пуччіні й де в моєму розпорядженні буде лише три дні репетицій, а пізніше упродовж двох місяців перебуватиму в Лондоні, де готуватиметься постановка опери Дж. Верді «Сила долі».

P.S. Подарунок меломанам! 30 січня у Національній опері відбудеться вистава «Набукко», яку присвятять пам’яті видатного хормейстера і педагога Льва Венедиктова. В опері Дж. Верді «Набукко» головні парті виконають: Олександр Мельничук (Набукко), Сергій Магера (Захарія), Людмила Монастирська (Абігайль), Тетяна Пімінова (Фенена), а також відбудеться дебют Дмитра Іванченка у ролі Ісмаеля.


Автор: Наталія Семененко
Виконавці: Людмила Монастирська
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: Газета День



Інші:

"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
Як народжується музика?
“Тримаємо культурний фронт”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine