«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
Остапович Іван
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
22 січня, вівторок

У листопаді 2017 року після другого конкурсу директором Органного залу у Львові обрали культурного активіста Івана Остаповича. При цьому колишній керівник установи досі намагається оскаржити призначення через суд: 30 жовтня суд відмовився поновлювати на посаді Юліана Винницького, проте він збирається подавати апеляцію.

Тим часом Органний зал живе своїм життям: там відбуваються експериментальні концерти, а поруч облаштовують громадський простір. Іван Остапович та його заступник Тарас Демко розповіли про переваги роботи у комунальній культурній установі та експерименти, які вдалося втілити за перший рік їх роботи.

«Слова "комуна" і "муніципалітет" асоціюються із чимось жебрацьким. Я хочу, щоб моя комуна була не жебрацькою, а крутою»

Іван Остапович (ліворуч) та його заступник Тарас Демко

В політиці зазвичай обмежують терміни правління для можновладців заради ротації керівних кадрів. Чи стосується це культурної установи?

Іван Остапович: Усе залежить від суспільства, в якому ми перебуваємо. Я думаю, що зміни повинні відбуватися, а чекати, коли тебе винесуть вперед ногами – не дуже добре для інституції.

У нас відбулася реформа в галузі культури стосовно укладання контрактів з керівниками установ. Закон недосконалий, але це перший крок, який відбувся у цьому напрямку за часів незалежності.

Тарас Демко: У сфері культури управлінців та персоналій можна поділити на декілька типів. Наприклад, незамінні люди – коли помирає така людина, за нею помирає середовище, епоха. Такими можна назвати великих Ґерберта фон Караяна (відомий німецький диригент – ред.), Євгенія Мравінського (дириґент – ред.) та інших. Це люди, які стали місцем, часом і простором, коли одна особистість визначає усе культурне середовище. При цьому такі люди уникали узурпації влади у своїх руках. Українських прізвищ у сфері класичної музики серед таких людей, на жаль, немає.

Чи є такою людиною колишній директор Органного залу Юліан Винницький?

Т. Д: Ми думаємо, що для деяких членів колективу він був позитивним прикладом. Якимось чином ця установа функціонувала, я не буду казати добре чи погано. Установу можна покращувати, можна довести до розгрому чи розквіту. Але вона існувала, тут часто відбувались події.

І. О: Варто задуматись, як саме ми оцінюємо роботу інституції та за якими критеріями ми це робимо: можна долучити фаховий чи статистичний підхід. Думаю, що мова цифр та мова газетних заголовків говорить сама за себе.

Чому ви вирішили спробувати себе на посадах директора та заступника директора комунального закладу культури?

І. О: Тому що я бачу у собі сили. Я міг емігрувати з України ще у 2011 році, але я на це не пішов, бо я бачу, що можу зробити тут. Якщо я не зможу зробити щось як директор – а я би не хотів тут працювати 30 років – то я відпрацюю свій контракт, зрозумію, що вичерпав свій ресурс та піду звідси.

Т. Д: Я бував у різних країнах упродовж тривалого часу, і завжди повертався сюди із тією думкою, що я можу робити щось, що потрібно мені та суспільству.

Чому люди мають такі упередження стосовно комунальних закладів культури? Ми можемо сприймати їх як стартап чи креативну індустрію. Ми хочемо, щоб Органний зал заробляв. І ми хочемо, щоб тут працювали найкращі люди.

І я не бачу жодних перешкод: ми продаємо квитки, ми долучаємо бізнес. Комунальний заклад культури має багато переваг, але не варто забувати про відповідальність. Слова «комуна» та «муніципалітет» асоціюються із чимось жебрацьким. А я хочу, щоб моя комуна була не жебрацькою, а крутою.

Дуже важливо оточувати себе людьми, що розумніші за тебе. Для того, щоб моя комуна потім могла запрошувати світових зірок.

І. О: Суспільство фінансується зі своїх же податків. Якщо ми вже працюємо на гроші громади, то я бачу великий злочин у тому, що громада, фінансуючи щось, не відчуває результат. Заклад має бути максимально публічним та продукувати культурний продукт для всіх. Це подвійний процес: йдуть надходження, а ми їх віддаємо своєю роботою.

Т. Д: Я не знаю, наскільки звітують інші заклади культури, але ми отримуємо дуже багато запитів на публічну інформацію. У нас відбувається ремонт вперше за 30 років, він не дуже великий, але ми дали вже стільки інтерв’ю та коментарів – ти відчуваєш відповідальність та підзвітність. Це і є той виклик – ти звітуєш перед громадою, ти для неї працюєш.

Тарасе, ви згадали про переваги. Назвіть три основні переваги роботи в комунальній установі.

Т. Д: Нам дають приміщення, в якому можна працювати. Коли ми працювали в громадському секторі культурними активістами, більшу частину часу ми витрачали на вибір залу.

Ми маємо персонал, хоча в цьому є свої плюси та мінуси. З плюсів – люди спрацьовані упродовж десятиліть. З мінусів – деяким з них бракує компетенції. Але вони готові вчитися. Окрім того, мені доводиться менше думати про пошуки грошей для зарплат працівникам: більшій частині нашої команди зарплату виплачує місто, і це важливо, бо у штаті працює понад 20 людей.

Ще одна перевага – обов’язкова підзвітність. На даний час це перевага. В ЛМР працюють молоді менеджери, які надихають це місто. В міськраді немає відчуття совковості, там не йде мова про хабарі – це відкриває дорогу для соціальних проектів.

«Ми збільшили ефективність на 300%, порівняно порівняно із тим, що було заплановано»

Проблеми на нових для України конкурсах виникають часто: або документи подаються неправильно, або виявляється, що члени комісії діють непрофесійно. Через що виникають ці проблеми?


І. О: Конкурси не можуть відбуватися інакше, адже ми не можемо навчитись ходити одразу. Це болісні процеси, але ми мусимо їх пережити. Поки у суспільстві не зрозуміють, що таке честь та совість, іншого не буде. Знову ж таки, закон про конкурсне обрання керівників культурних установ не досконалий, але все ж він з’явився і це історичний момент.

Які три основні претензії до цього закону?

Т. Д: Це закон на виріст нашого суспільства. Воно не було готове до таких кардинальних змін. Це перша причина, чому в законі завжди намагаються знайти лазівку.

І. О: Ми живемо у постколоніальній, постекспериментальній країні, де майже немає лідерів думок у сфері культури. Ми досі живемо з тотальним комплексом неповноцінності.

Друга проблема цього закону – недосконале пенсійне законодавство. Тому що мої друзі з Німеччини чітко знають, що яким би ти не був світовим музикантом, після певного віку ти не будеш працювати і ти до цього готовий – ти маєш соціальні гарантії. І музиканти там спокійно припиняють роботу, оскільки розуміють, що має відбуватись ротація. Оскільки ми не маємо сформованого пенсійного цензу і на нашу пенсію неможливо вижити, це стало додатковою причиною, чому цей закон став таким болісним. Люди не готові йти.

Окрім того, за рік на посаді директора я трохи вивчив трудове законодавство. Воно складено на основі радянських законів. Відповідно, ми живемо на зламі, на конфлікті мисленнєвих процесів.

Т. Д: Третє – це винахідливість та прекрасна бюрократична творчість наших людей. Українець знає, що є вимоги, що комісія має складатися з певної кількості людей, які обираються жеребкуванням. Мало би бути усе об’єктивним, але зважаючи на велику українську креативність, об’єктивність може зникнути. Можна складати анекдоти про те, як українці намагаються хакнути будь-яку систему.



Окрім того, що в роботі конкурсної комісії з обрання директора знайшли низку порушень, за скасування результатів першого конкурсу знайшлося 63 підписи від мешканців міста. Хто ці люди?

І. О: Це підписи від директора театру Курбаса до директора Центру міської історії, директорів та працівників інших закладів культури Львова. Це люди, які дуже уважно стежили за ходом конкурсу, це діячі культури Львова. На пікет під стіни Органного залу також вийшли вони разом із львівською молоддю.

Колишнє керівництво намагається поновитися на посаді через суди. Які у вас відчуття через це?

Т. Д: Ми про це не думаємо. У нас дуже багато роботи.



І. О: Я скажу мовою цифр. За період часу, який ми працюємо, ми збільшили ефективність на 300%, порівняно із тим, що було прописано у планах заробітку на рік колишнім керівництвом.

«Не можна вважати гідним вшануванням роздруковані на А4 портрети Бандери і Шептицького»

Ходять чутки, що одразу після свого призначення ви зняли портрети Шептицького та Бандери, які висіли в Органному залі.

І. О: Хтось з українських патріотів вважає, що для відзначення пам’яті наших ключових діячів гідно роздруковувати їх портрети на листку формату А4. Вибачте, я не можу це вважати вшануванням.

Т. Д: Окрім того, миттєво почала ширитись інформація, що ми зняли прапор, і готуємо будинок до передачі комусь. Я прокоментую це коротко, але однозначно: не може прапор висіти на трубах органа. Це не вкладається в голові. По-перше, від його віку і пилюки, давно вигоріли кольори – а це просто неповага до державних символів. Прапор криво висів на трубах органа, він був запилений та ніколи не чищений.

Прапор має бути гідно почеплений на спеціально підготовлене місце. Ми виготовили новий чистий прапор, вивісили його на дубовому флагштоці в концертному залі.

В наш час висіння прапору на органі може трактуватися як неповага. З іншого боку, хіба ми не не поважаємо наш прапор? Навпаки, ми підтримуємо Україну нашою культурною політикою та стратегією. Ми розвиваємо наших музикантів, ми підтримуємо молодих українців, яких запрошуємо сюди. Вони виступають тут, не виїжджаючи за кордон, ми даємо людям роботу. Ми не займаємо антиукраїнську позицію. А портрети висіли на скотчі, вони були роздруковані на принтері – це не правильно.

Зарплати директора та заступника вистачає на життя?

І. О: Не зовсім. При цьому, жодного додаткового доходу я не отримую. За ті проекти, де я диригував, я не отримував гонорари. Тарас іноді перекладає для часописів, оскільки він за освітою ще і перекладач.

Зарплати працівників культури виплачуються згідно з тарифними сітками та постановами уряду. Кожен працівник від двірника, що має найнижчий розряд, до директора, що має найвищий розряд, отримують відповідні зарплати. Але в будь-якому випадку, незалежно від розряду майже усі працівники отримують однакову зарплату. Рівень мінімальної зарплати в країні піднімається, а норми виплат працівникам культури не змінюються. Усе, чого не вистачає до рівня мінімалки, нам доплачує місто.

«Насправді, в Органному залі є два органи: один із них схований від людей»

Серед основних цілей при вступі на посаду ви казали про промоцію, створення сайту, оптимізацію роботи кас, зміну квиткової політики тощо. Що вдалося досягнути?

І. О: Усе заплановане здійснили. На вищеперераховане у нас пішло перші декілька місяців. Також відбулися зміни штатних розписів. Ми намагалися оптимізувати посади так, щоб нікого не образити та не принизити гідність. На той час, коли ми прийшли, штатний розпис створювався за зразком розпису 88-го року. Але тоді тут працювало 45 людей, сьогодні ж їх ледь більше 20-ти.

Т. Д: Проте в нас не виникає браку ідей. Ми постійно придумуємо щось нове, що можна було би реалізувати. Окрім ремонту, що розпочався влітку, є інші речі, які ми мусимо реалізувати. Найперше – це туалети. Їх стан дуже незадовільний. Вони розміщені у колишній кімнаті,, що розписана відомим у світі художником Яном Розеном.

Ці фрески в Радянському Союзі просто заліпили, а в кімнаті оформили туалети. Для того, щоб довести наявність фресок, ми зробили зондажі – адже їх існування не було підтверджене жодним чином, окрім як чутками. Отже, ми маємо перенести туалети з тієї кімнати, відновити фрески та плануємо відкрити там маленьку камерну сцену.

І. О: Насправді, в Органному залі є два органи: один із них неробочий і схований від людей. Частково його можна відновити. Ми би також хотіли створити інтерактивний музей органа: в одній з веж організувати музей з оглядовим майданчиком.

Також ми мусимо змінити систему опалення так, щоб вона не псувала орган. Можна поставити теплу підлогу чи найпростіші системи опалення – проте це неправильно, адже таким чином почнуть руйнуватися фрески у залі.

Також необхідно облаштувати прибудинкову територію: там можна влаштувати літні майданчики. Ми вже виступили фасилітаторами та в кооперації з командою Інституту міста, яка працює над проектом щодо реконструкції вулиці Бандери, організували невеличкий громадський простір біля будівлі Органної зали.

Т. Д: Цей міні-проект з оформлення простору спрацював також і тому, що до розробки, реалізації і навіть роботи разом із робітниками ми з Іваном також долучалися своїми руками. Можна було б сказати, що це не наша робота, але я намагаюся групувати навколо себе таких людей, які не кажуть подібних слів. Ми робимо це тому, що нам це потрібно – у нас є азарт і ми прийшли щось змінювати.

Чи присутній Органний зал на культурній мапі України?

Т. Д: Він помітний в Україні і це однозначно, про це мені казали деякі керівники інших закладів. Навіть існують запозичення наших рішень. Мені це дуже приємно чути, адже команда, яку ми створили, надихає українські культурні установи на зміни.

І. О: Складніше нанести залу на культурну мапу Європи. Але ми рухаємося в цьому напрямку. Коли хтось приїжджає у Львів, він дивується: тут відбувається якесь культурне життя. Навіть коли до нас приїжджає перша скрипка Берлінського філармонійного оркестру, після повернення вона розповідає про Львів, про нас дізнаються в Берліні. Так і діє культурне середовище.

Т. Д: Коли зірка, яка приїжджає до нас, чекінится у соцмережах, ми помічаємо, що її колеги з батьківщини по 30-40 людей починають підписуватися на нашу сторінку та відслідковують нашу діяльність.

Дуже важливо використовувати інтернет та соціальні мережі. Робити концерт просто для того, щоб люди прийшли та поаплодували – це марнотратство. Дуже вартісно профінансувати приїзд артиста з-за кордону, тому пост-продукт – фотографії, пости, пост-релізи та відеозаписи – пізніше мають публікуватися на наших сторінках – звісно з дотриманням етичних стандартів. Це дуже важливо: це продукт нашого Залу.

«Ми тільки чуємо про цей релігійний конфлікт, але не бачимо його»

У минулому існувала інформація про складні стосунки між Будинком органної музики та релігійною громадою Святої Марії Магдалени Римо-католицької церкви у Львові, що проводить богослужіння у цій будівлі.

І. О: Колись конфлікт був вигідний усім. Він дає багато ґрунту для політичних та релігійних маніпуляцій. Це вигідно для імітації роботи. Директор може казати, що він постійно бореться і бореться із тим конфліктом. Але питання в тому, чи існує цей конфлікт насправді. Ми тільки чуємо про нього, але не бачимо.

Т. Д: Релігійна громада суборендує у нас місце для богослужінь. Ми надаємо приміщення на прохання активістів з парафії, бо колись тут був костел. Наше суспільство до цього відкрите, ми як дирекція це підтримуємо. У нас є договір та юридичні основи для того, щоб парафіяни тут молилися. У нас є графік, укладений наперед, він враховує усі богослужіння та великі католицькі релігійні свята. Ми вітаємося з парафіянами, з настоятелем, намагаємося співіснувати: ми усі один одного знаємо та не конфліктуємо.

Чи є необхідність змінювати систему, що сформувалася протягом десятиліть, щоб установа почала працювати краще?

І. О: У нас дуже інтенсивний концертний графік. Навантаження на працівників завжди змінюється. Воно змінюється на людину, що працює з SMM та на копірайтера, на дизайнера, на касирів та бухгалтера. Коли у нас збільшується навантаження, про нас починає казати преса, ми починаємо отримувати прибуток.

Якщо хтось не хоче підлаштовуватися під такий режим – це не розумно, адже зі збільшенням прибутку збільшуються і премії. Такі люди здебільшого відсіюються самі, ми нікого не звільняли. До слова, найважче звільнити вахтера – бо це некваліфікований працівник, важко придертися до чогось в його роботі. Найлегше звільнити якраз директора.

Коли ми тільки прийшли сюди, перше, що ми зробили – змінили штатний розпис для того, щоб запровадити тут посади, яких ніколи не існувало: люди, що займаються промоцією та люди, які роблять афіші, адже раніше їх малювали артисти.

Це нонсенс, щоб у 2018 році в установі не вважали за потрібне наймати професіоналів, що займаються афішами. Через такі зміни темпи в установі почали збільшуватися. Ті люди, які не справлялися, почали звільнятися самостійно, здебільшого вони йшли на пенсію. Конфліктів не було.

«Люди відчули новий подих і ми отримали відвідувачів втричі більше, ніж фізично може вмістити Органний зал»

Як ви заохочуєте людей до культури?

Т. Д: Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома.

І. О: На наші концерти часто є аншлаги. Так, не всі проекти, які ми робимо, були успішні. Деякі з них доводилося скасовувати.

Як визначити успішність установи культури? Не має відповді. Так, з маркетологами ми говоримо про чіткі цифри. Але загальна кількість проданих квитків на Вєрку Сердючку завжди буде більшою, ніж на класичну музику. З іншого боку, якщо ми організуємо якийсь унікальний концерт лише для 30 слухачів, але які при цьому розбираються та щось вирішують в культурі – це також показник.

Т. Д: Є люди, які хочуть слухати щось легке та романтичне, а є гурмани, які хочуть щось екстраавангардне. Якби нам дали волю, ми би робили тільки оці екстрагурманські штуки. Проте на такі проекти у нас зазвичай приходять 20-30 людей, вони недооцінені публікою.

До прикладу, свого часу ми запросили відому у вузьких колах виконавицю. Вона виконувала дуже авангардну маловідому музику. Через маловідомість до нас не прийшло багато людей. Такі речі вимагають підсилення, ми маємо подавати їх так, щоб публіка до нас прийшла. Іноді ми розчаровуємося через те, що отримуємо мало уваги від аудиторії. Тому часто ми маємо ставити доступну музику, щось просте та зрозуміле усім, щось, що публіка захоче слухати.

Деякі проекти з тих 60% простих та зрозумілих для усіх можуть фінансувати ту невелику кількість дуже якісних та гурманних проектів. Проте у цьому немає нічого нового: за такою схемою працює багато світових залів.

На які експерименти ви пішли протягом роботи?

Т. Д: Один з експериментів – це Великий прийом. Він виник спонтанно, ми хотіли показати, що Органний зал відчиняє двері. Чотири дні ми робили рекламу, запустили один пост в Telegram, пост у Facebook. Концепція була цікавою, люди відчули новий подих і ми отримали відвідувачів втричі більше, ніж фізично може вмістити Органний зал.

Експеримент, що особисто мені подобається – це пізні концерти. Коли о 12 ночі ти не знаєш, хто прийде – але переважно в такі моменти зали повні. Ідея виникла через занадто насичений графік. Ми ризикнули поставити концерт на 9-ту вечора, а сьогодні це нормальна практика – ба більше, на 9-ту іноді приходить більше людей, ніж на 7-му.

Ми розпочали проводити передконцертні лекції. Колись у нас був ведучий, який постійно щось говорив між композиціями. Але люди ходять на концерти послухати музику – тепер лекція відокремилась від музики. Ми повністю скасували концепцію з ведучими, адже таким чином дискримінуємо людей, які не розуміють української – не всі наші глядачі українці. Також ми тестуємо деякі двомовні програми, двомовні інформаційні буклети.

Скільки коштує орган?

Т. Д: Є дві версії. Згідно з інвентарною книгою, де орган записаний під номером 1, він коштує до мільйона гривень. Але неофіційно він може коштувати до кількох мільйонів євро. Така різниця полягає у тому, що інвентарна вартість визначалася з розрахунку на радянські рублі. Питання формування ціни варто ставити до Кабінету міністрів.

І. О: Інвентарна вартість однієї лави, що стоїть у нас в залі, складає близько 100 грн. Ми плануємо замінити їх на комфортні крісла: лави важкі, тверді та нехороші для концертного залу.

В якому стані зараз орган?

І. О: Стан задовільний. Іноді виникають проблеми, як і в усіх органах. Цей орган був побудований у 1933-му році, з 1968-го він капітально не реставрувався. Він завжди знаходився на одному місці. Раніше він служив релігійній громаді. Шкіряні частини не змінювалися з 68-го року, коли його перебудували на концертний орган, деякі критичні речі замінювали на початку 2010-х років. Там є деталі з металу, шкіри, дерева: усе це зношується, магніт розмагнічується тощо. Орган потребує великого догляду.

Т. Д: Реконструкція може коштувати орієнтовно до півмільйона євро. В міській раді працює комісія, яка буде приймати рішення та радити нам, як шукати кошти на реконструкцію. Ми докладемо усіх зусиль, щоб у майбутньому за найменшу вартість зробити найбільш якісну роботу.

Але Органному залу виділять такі гроші тільки тоді, коли в Україні все стане дуже добре. При цьому весь час орган продовжує зношуватися. Йому краще, коли він працює – орган знаходиться під контролем, але при цьому у нього тріскаються шкіряні міхи, зношуються клавіші тощо. Тому ми постійно робимо мінімальний ремонт: щомісяця кілька майстрів за ним доглядають.

При цьому капітальний ремонт можуть робити компанії, яких немає в Україні – переважно вони зареєстровані в Європі. Своїми силами Органний зал ніколи не заробить на ремонт.

Що таке органний зал для вас особисто?

Т. Д: Зараз це моя робота. Колись це було моє хобі. Це місце, в яке ми дуже віримо. Для нас важливо, щоб Органний зал був привітний, щоб рецепція усміхалася та говорила англійською, могла знайти вихід із стресової ситуації. На прикладі своєї роботи ми хочемо показати, що в нашій країні можливі зміни, що тут є потенціал. Ми хочемо надихати країну на якісні зміни.

І. О: Це місце розвитку та змін. Коли я перестану бачити, що можу щось змінити – я перестану тут працювати. Це місце виклику для себе.




Автор: Микита Гладченко
Фото: Вікторія Романів
Діячі мистецтв: Іван Остапович
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Концертний зал: Концертний зал Львівського будинку органної і камерної музики
Джерело: Zaxid.net



Додати: Share on Facebook

Інші:

Галина Бабій: концерти — це ті вітамінні ін'єкції, які підживлюють твій світогляд музиканта
Новатор Луїджі Гаджеро
Керівниця Академічної капели Українського радіо Юлія Ткач: «Не знаю досконалішого явища, ніж хоровий спів»
Німецький режисер Штурм: "Україна може більше ставити Вагнера"
Тарас Демко з Органного залу: Найскладніше – дивувати далі
Пласідо Домінго у Києві
''Щось в країні відбувається'' – прима-балерина Національної опери анонсувала '' Лебедине озеро ''
Іван Остапович: "Диригент не повинен бути ідіотом"
Взяли і зробили: Органний зал
Вікторія Польова: «Коли в тебе потрапляє музика, більше не відчуваєш болю»
«Бути сильною вимагає життя...»
«Наш основний конкурент – це бажання залишитися вдома». Молоді керівники Органного залу про перший рік роботи
У Києві напередодні дня народження Моцарта зіграють оперу "Дон Жуан"
Наталія Пономарчук: «Із музикою я проживаю іноді більш справжнє життя, ніж у дійсності»
«Українська музика – це моя ідея фікс»
Володимир Шейко розповів, як обирають дітей на проект “Я — віртуоз!”
Піаністка- вундеркінд Христина Михайличенко розповіла про конкурсну діяльність та новий сольний альбом
Інколи люди не розуміють класичну музику через невдале її виконання — Стелла Красовська
Диригент Володимир Сіренко
Українка з Перемишля здобула місце на сцені Цюрихської Опери
Кшиштоф Пендерецький: «Найдосконаліша, найчистіша музика для мене та, де звучить людський голос»
Сам собі оркестр: вінничанин виготовляє інструменти з усього світу за описом з інтернету
Співати може кожен. Чому франківці плачуть у вокальній школі «Lika Music»
25 років на Волині: організатор міжнародного фестивалю про повернення «райського куточка» світового класика
От хора к театру
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
"Ти щаслива людина, якщо можеш займатися улюбленою справою" - скрипаль-віртуоз Олександр Божик про концерт в Івано-Франківську та свою творчість
Скрипаль-віртуоз Олександр Божик: "Покажу тернополянам, як за допомогою телевізійного пульта керувати оркестром"
«Мені казали, що потрібно народитися в штанях, аби стати диригентом»
Вікторія ЛУК'ЯНЕЦЬ: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
Дмитро КАЦАЛ:"Іноді з "глухарів" виростають солісти"
Анжеліна ШВАЧКА. Вдача дикої птицi
Диригент Ревакович: "Музика незалежності" відбулася завдяки синергії українських і польських установ
Володимир Сіренко про 100-річчя оркестру, класичну музику та українських композиторів
Ми плануємо довгострокові проекти з Українським культурним фондом - Моніка Гроховська
Ми є третім за віком радіо-оркестром Європи — диригент Володимир Шейко
Більшість композицій виконані творчими колективами Українського радіо — редакторка UA: Класична музика
«Виступати перед сьогоднішніми захисниками України для нас велика честь…»
Остап Шутко: «Музика – це мова, яку не треба перекладати»
«Моя «зброя» – голос!»
      © 2008-2018 Music-review Ukraine