Поки співається – поки й живеться! | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Поки співається – поки й живеться!
Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Авдієвський Анатолій Тимофійович
Поки співається – поки й живеться!
У 2015-у мине 50 літ відтоді, як Анатолій Авдієвський став художнім керівником найбільшого народного хору України
13 січня 2015, вівторок
Поширити у Facebook

Із великим успіхом проходить турне по  країні Національного заслуженого народного академічного хору імені Григорія Верьовки.

  Прославлений колектив у ці тривожні для українців дні, коли фактично триває війна на сході, підтримує дух свого народу, як було у роки Другої світової, коли в 1943 році Григорій Верьовка організував перший в Україні народний хор…

Анатолій Авдієвський та Володимир Сіренко . Фото: Сергій Пірієв

Нині Хор ім.  Верьовки представляє Україну на всіх континентах світу. Цей колектив володіє національним духовним скарбом – народною піснею, яка, як наголошує художній керівник хору Анатолій Авдієвський, «завжди була для українця самим життям. Вона – не просто скарб, народна пісня – голос нашого роду. У пісні ніколи не було неправди (навіть історичної). На превеликий жаль, до отримання нашою державою незалежності народна пісня була знехтувана, навіть село замовкло – перестало співати».

Анатолій Тимофійович годинами може розповідати про особливий світ високих енергій, торжество духу народного, благодать душевну – усе це вміщує в себе народна пісня… В наступному році мине 50 років, як Авдієвський очолив найперший народний хор України, підхопивши естафету у Григорія Верьовки. Не думав-не гадав шанований маестро, що йому доведеться виступати зі своїм хором в умовах екстремальних, коли в десятках кілометрів розриваються артилерійські снаряди, лунають постріли найбільшого нещастя, що зветься війною.

Так було 9 травня цього року: хор, очолюваний ним, виступав в  м.Ізюмі Харківської області, а в 50 кілометрах від цього райцентру, в Слов’янську на Донеччині тривали військові дії…

– Схоже, що люди йдуть на концерти вашого хору якраз для того, аби очистити душі, підживитися правдою…

– Пісня обов’язково додасть сил, бо вони, ті життєві сили, в ній сконцентровані. Пісня обов’язково повідає правду. Бо в ній неправда не приживається. Наприклад, думи. Все, що зафіксовано в них – правда: і сам перебіг подій, і ставлення народу нашого до своїх героїв… Саме ці твори можуть бути найкращим джерелом інформації для вчених-істориків, оскільки найправдивіше з усього, що лишили нам минулі покоління. До речі,  у жодній пісні не зафіксовано такого поняття, як Малоросія. Отже, виходить, що воно штучно придумане політиками. Мав рацію Микола Гоголь, коли казав, що народна пісня – то наша історія. Путін сьогодні оперує такою назвою, як Новоросія, ідентифікуючи її з Малоросією. На жаль, до отримання нашою державою незалежності всі наші пісенні скарби нещадно нищилися, народ перестав співати…

– І по сьогодні нас намагаються позбавити свого найбільшого національного скарбу…

– –Що казати, в усі часи пісня для українця була самим життям. Вона – голос роду нашого, який бере початок з глибини віків. Народна пісня має властивість наповнювати душу багатством сприйняття світу, в якому живеш, почуттям краси, високої моралі. Пісня є засобом виховання для підростаючого покоління. Колись не було потреби вдаватися до якихось моральних настанов, адже мораль була сокрита саме у пісні.

– Чи можете підтвердити, що пісня може сотворити справжнє диво, наприклад, вилікувати когось, комусь подарувати щасливу долю? 

– Я так багато листів продовжую отримувати, в яких читаю, наприклад, такі рядки: « У мене сльози ллються, я відчув душевне полегшення, хвороби від мене відступили, коли слухав виступи вашого хору…» або:«Спасибі Вашому колективові за те, що допоміг мені стати на ноги. Я тепер іншими очима дивлюся на світ», «Ви відкрили мені нове дихання, нове бачення моєї батьківщини. Я відчув, що потрібний своїй Україні». 

А скільки захоплення висловлювали нам після концертів іноземці! До речі, за всі роки свого існування наш колектив виступив у     60-и  країнах світу. Аплодисменти, овації завжди супроводжували наші концерти. Та були в історії нашого хору такі концерти, які, здавалося б, могли б приснитися хіба що у жахливому сні. 

–– Але ж «сон» той закінчився щасливо?

– На щастя, так. Маю на увазі концерт в столиці Нікарагуа – Манагуа в кінці 1970-х. У ті часи володарем цієї країни був диктатор генерал Самоса. Ми виступали після того, як країною прокотився страшний землетрус. Фактично місто Манагуа провалилось: цілі квартали, навіть квадратні кілометри опинились під землею. Наш хор поселили в кактусових будиночках готльного типу. Це – екватор, де температура повітря сягає 50 градусів. Після землетрусу вціліло небагато будов, серед яких католицький храм і будинок культури, в якому ми виступали. На той час то були найсучасніші будови, які мали спеціальні пристрої для відбиття руйнівної хвилі землетрусу. Так от, на концерт нас привезли військові в касках.

– Чому ви опинилися у цій країні в такий непевний для неї час?

– Все пояснюється тим високим резонансом, який мав наш колектив після виступів у Мексиці, Сальвадорі, Колумбії, Еквадорі, Панамі. Тож, незважаючи на військову диктатуру, господарі не втрималися і запросили нас. Зал був заповнений, як кажуть, «від» і «до». На авансцену вийшла група озброєних офіцерів. Вони стояли і тільки водили очима – ми ж ідеологічно ворожі для них. Перекладачка звернулася до глядачів у залі: «Ці артисти приїхали з комуністичної країни. Їх можна слухати, але оплесків не потрібно!» І от відкрилася завіса. Я налаштовував колектив: «Щоб не було ніякого страху!» Виступ був незвичайний. Наші артисти співали й танцювали так, неначе востаннє в житті. Реакція  публіки була просто шаленою: зал не те що аплодував, ревів від захвату!

– Чому така реакція? На що, як ви гадаєте, реагували люди на іншому континенті, які вперше почули українську народну пісню?

– Думаю, що їх вражав темперамент наших артистів. 

– То можна сказати, що пісня несе потужну енергію?

– Безперечно. Я солідарний з Володимиром Вернадським, який вважав, що пісня акумулює в собі потужну енергію природи. Я впевнений: пісня врятує Україну і навіть цілий світ! Упевнений, що наша народна пісня, якби випустити її з таємниці забуття, кардинально змінила б життя, бо об’єднала б людей у сім’ю єдину, а разом люди можуть подолати будь-яку біду, розв’язати будь-які проблеми… Що сказати, сьогодні Україні не співається, замовкло навіть село, а колись же без пісні люди нічого не робили: працювали – з піснею, святкували – з піснею, народжувались, любили, навіть у бій йшли з піснею. Бо життя – це пісня. Недарма в народі кажуть про людину, яка недаремно прожила на світі: «Життя склалося, як пісня».

– Вчені люди суспільства нашого все прагнуть знайти національну ідею, аби зорієнтуватися у цьому непростому часі, коли, здається, у жорстокій борні перетнулися два світи – Добра і Зла… 

– Народна пісня і є тією національною ідеєю, яку так довго шукають, бо в ній закодовано все, що потрібно людині для життя, вся мудрість і мораль Роду. Здавалося б, це так просто – змінити життя на краще. Треба повернути пісню, і душі українців розкриються до діяльного й радісного життя. Бо пісня розкриває і наповнює людину світлом, дає сили для творчості, для життя без страху. Це – щастя, яке ми так довго чекаємо. А чекати не треба – треба співати!


Автор: Тетяна ОЛІЙНИК
Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Диригенти: Анатолій Авдієвський
Джерело: Газета "День"



Інші:

«Елегія військового часу»
Головний диригент Полтавського театру імені Гоголя Олександр Сурженко відзначає 65-річний ювілей
Ярослав Ткачук: життя у… балеті
Андрейс Осокінс, латвійський піаніст
КОМПОЗИТОРКА БОГДАНА ФРОЛЯК: «ТРАГІЗМ, СВІТЛО, ДРАМАТИЗМ І НАДІЮ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ, УКРАЇНЦІ, В ЦЕЙ ТЯЖКИЙ ЧАС ВІЙНИ»
Світова зірка Людмила Монастирська
Роман Григорів, Ілля Разумейко: «Сучасне мистецтво, сучасна опера — це те, що відрізняє нас від росії»
«В Європі почали слухати українську музику»
Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
1047.jpg