|
|
Поки співається – поки й живеться!
У 2015-у мине 50 літ відтоді, як Анатолій Авдієвський став художнім керівником найбільшого народного хору України
13 січня 2015, вівторок
Поширити у Facebook
Із великим успіхом проходить турне по країні Національного заслуженого народного академічного хору імені Григорія Верьовки.
Прославлений колектив у ці тривожні для українців дні, коли фактично триває війна на сході, підтримує дух свого народу, як було у роки Другої світової, коли в 1943 році Григорій Верьовка організував перший в Україні народний хор…
Нині Хор ім. Верьовки представляє Україну на всіх континентах світу. Цей колектив володіє національним духовним скарбом – народною піснею, яка, як наголошує художній керівник хору Анатолій Авдієвський, «завжди була для українця самим життям. Вона – не просто скарб, народна пісня – голос нашого роду. У пісні ніколи не було неправди (навіть історичної). На превеликий жаль, до отримання нашою державою незалежності народна пісня була знехтувана, навіть село замовкло – перестало співати».
Анатолій Тимофійович годинами може розповідати про особливий світ високих енергій, торжество духу народного, благодать душевну – усе це вміщує в себе народна пісня… В наступному році мине 50 років, як Авдієвський очолив найперший народний хор України, підхопивши естафету у Григорія Верьовки. Не думав-не гадав шанований маестро, що йому доведеться виступати зі своїм хором в умовах екстремальних, коли в десятках кілометрів розриваються артилерійські снаряди, лунають постріли найбільшого нещастя, що зветься війною.
Так було 9 травня цього року: хор, очолюваний ним, виступав в м.Ізюмі Харківської області, а в 50 кілометрах від цього райцентру, в Слов’янську на Донеччині тривали військові дії…
– Схоже, що люди йдуть на концерти вашого хору якраз для того, аби очистити душі, підживитися правдою…
– Пісня обов’язково додасть сил, бо вони, ті життєві сили, в ній сконцентровані. Пісня обов’язково повідає правду. Бо в ній неправда не приживається. Наприклад, думи. Все, що зафіксовано в них – правда: і сам перебіг подій, і ставлення народу нашого до своїх героїв… Саме ці твори можуть бути найкращим джерелом інформації для вчених-істориків, оскільки найправдивіше з усього, що лишили нам минулі покоління. До речі, у жодній пісні не зафіксовано такого поняття, як Малоросія. Отже, виходить, що воно штучно придумане політиками. Мав рацію Микола Гоголь, коли казав, що народна пісня – то наша історія. Путін сьогодні оперує такою назвою, як Новоросія, ідентифікуючи її з Малоросією. На жаль, до отримання нашою державою незалежності всі наші пісенні скарби нещадно нищилися, народ перестав співати…
– І по сьогодні нас намагаються позбавити свого найбільшого національного скарбу…
– –Що казати, в усі часи пісня для українця була самим життям. Вона – голос роду нашого, який бере початок з глибини віків. Народна пісня має властивість наповнювати душу багатством сприйняття світу, в якому живеш, почуттям краси, високої моралі. Пісня є засобом виховання для підростаючого покоління. Колись не було потреби вдаватися до якихось моральних настанов, адже мораль була сокрита саме у пісні.
– Чи можете підтвердити, що пісня може сотворити справжнє диво, наприклад, вилікувати когось, комусь подарувати щасливу долю?
– Я так багато листів продовжую отримувати, в яких читаю, наприклад, такі рядки: « У мене сльози ллються, я відчув душевне полегшення, хвороби від мене відступили, коли слухав виступи вашого хору…» або:«Спасибі Вашому колективові за те, що допоміг мені стати на ноги. Я тепер іншими очима дивлюся на світ», «Ви відкрили мені нове дихання, нове бачення моєї батьківщини. Я відчув, що потрібний своїй Україні».
А скільки захоплення висловлювали нам після концертів іноземці! До речі, за всі роки свого існування наш колектив виступив у 60-и країнах світу. Аплодисменти, овації завжди супроводжували наші концерти. Та були в історії нашого хору такі концерти, які, здавалося б, могли б приснитися хіба що у жахливому сні.
–– Але ж «сон» той закінчився щасливо?
– На щастя, так. Маю на увазі концерт в столиці Нікарагуа – Манагуа в кінці 1970-х. У ті часи володарем цієї країни був диктатор генерал Самоса. Ми виступали після того, як країною прокотився страшний землетрус. Фактично місто Манагуа провалилось: цілі квартали, навіть квадратні кілометри опинились під землею. Наш хор поселили в кактусових будиночках готльного типу. Це – екватор, де температура повітря сягає 50 градусів. Після землетрусу вціліло небагато будов, серед яких католицький храм і будинок культури, в якому ми виступали. На той час то були найсучасніші будови, які мали спеціальні пристрої для відбиття руйнівної хвилі землетрусу. Так от, на концерт нас привезли військові в касках.
– Чому ви опинилися у цій країні в такий непевний для неї час?
– Все пояснюється тим високим резонансом, який мав наш колектив після виступів у Мексиці, Сальвадорі, Колумбії, Еквадорі, Панамі. Тож, незважаючи на військову диктатуру, господарі не втрималися і запросили нас. Зал був заповнений, як кажуть, «від» і «до». На авансцену вийшла група озброєних офіцерів. Вони стояли і тільки водили очима – ми ж ідеологічно ворожі для них. Перекладачка звернулася до глядачів у залі: «Ці артисти приїхали з комуністичної країни. Їх можна слухати, але оплесків не потрібно!» І от відкрилася завіса. Я налаштовував колектив: «Щоб не було ніякого страху!» Виступ був незвичайний. Наші артисти співали й танцювали так, неначе востаннє в житті. Реакція публіки була просто шаленою: зал не те що аплодував, ревів від захвату!
– Чому така реакція? На що, як ви гадаєте, реагували люди на іншому континенті, які вперше почули українську народну пісню?
– Думаю, що їх вражав темперамент наших артистів.
– То можна сказати, що пісня несе потужну енергію?
– Безперечно. Я солідарний з Володимиром Вернадським, який вважав, що пісня акумулює в собі потужну енергію природи. Я впевнений: пісня врятує Україну і навіть цілий світ! Упевнений, що наша народна пісня, якби випустити її з таємниці забуття, кардинально змінила б життя, бо об’єднала б людей у сім’ю єдину, а разом люди можуть подолати будь-яку біду, розв’язати будь-які проблеми… Що сказати, сьогодні Україні не співається, замовкло навіть село, а колись же без пісні люди нічого не робили: працювали – з піснею, святкували – з піснею, народжувались, любили, навіть у бій йшли з піснею. Бо життя – це пісня. Недарма в народі кажуть про людину, яка недаремно прожила на світі: «Життя склалося, як пісня».
– Вчені люди суспільства нашого все прагнуть знайти національну ідею, аби зорієнтуватися у цьому непростому часі, коли, здається, у жорстокій борні перетнулися два світи – Добра і Зла…
– Народна пісня і є тією національною ідеєю, яку так довго шукають, бо в ній закодовано все, що потрібно людині для життя, вся мудрість і мораль Роду. Здавалося б, це так просто – змінити життя на краще. Треба повернути пісню, і душі українців розкриються до діяльного й радісного життя. Бо пісня розкриває і наповнює людину світлом, дає сили для творчості, для життя без страху. Це – щастя, яке ми так довго чекаємо. А чекати не треба – треба співати!
Автор: Тетяна ОЛІЙНИК
Колективи: Національний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г. Верьовки
Диригенти: Анатолій Авдієвський
Джерело: Газета "День"
|