| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Олеся Борсук: «Сподіваюсь, що з часом органна музика стане популярнішою»
31 серпня 2016, середа
Поширити у Facebook
Минулого тижня в Івано-Франківську відбувся концерт органної музики композиторів епохи німецького Бароко.
Чи жива органна музика в Україні, яка аудиторія навідується на концерти та про відомих композиторів поговорили із організатором концерту органної музики, студенткою Національної музичної академії України імені Петра Чайковського та учениці органного класу заслуженої артистки України Ольги Дмитренко – Олеся Борсук.
– Коли ви почали захоплюватися органною музикою?
– Органною музикою зацікавилась вперше у вісім років. Згодом, якось закинула цю справу, та все ж таки згадала про цей інструмент на четвертому курсі музичного училища, тоді і почала шукати шляхи для освоєння органу. Навчалась музиці в Івано-Франківську, як піаністка.
– Що надихає у творчості?
– Мені складно відповісти напевно.
Якщо брати до уваги академічну музику, то джерелом натхнення є сама музика, яку планую виконати, чи вже виконую. Для написання музики надихає природа, негативні та іноді позитивні емоції, а також – любов.
– З ким зараз працюєте?
– Я навчаюсь у чудового педагога, з нею і співпрацюю. Щодо інших музикантів, то зі скрипкою в академічному вимірі. Також були спроби приєднатись до одного з відомого у вузьких колах гурту, але ми таки не виступили разом. Ще співпрацюю з проектом московської художниці Юлі Литвиної – «dfski».
– Що для вас органна музика?
– Це коли одночасно і холодно і спекотно.
– У яких місцях в Україні ви бували на концерті органної музики. Як це було?
– Перший орган, котрий почула, знаходиться у Самборі. Згодом, вже були київські, одеські, франківські та бердянські концерти. Я доволі прискіпливий слухач, мене важко здивувати. З органістів вразила лише мій педагог, з якою я займалась близько двох років, але на концерті почула її лише цього місяця. Після чого я не відходжу від неї ні на крок. Слухала декількох італійців, брала участь у майстер-класах, але абсолютно нічого не відчула. Мрію послухати Тона Копмана і Масаакі Судзукі.
– Що для вас цей інструмент у емоційному плані?
– Кожен новий орган – паніка. Потрібно звернути увагу на його диспозицію, акустику залу, все переробити заново. А якщо звикнути, то гра на ньому – і медитація, і продуктивне силове заняття в спортзалі. Емоцій інструмент, на мою думку, потребує не багато. Більше потрібно звернути увагу на контроль за власним тілом та активізувати майже всі органи чуття.
– Хто надихає із композиторів?
– Їх досить багато: Орландо ді Лассо, Клаудіо Монтеверді, Жан-Філіп Рамо, Георг Фрідріх Гендель, Модест Мусоргський, Олександр Бородін, Ігор Стравінський, Моріс Равель, Дмитро Шостакович і Джон Кейдж.
– Як гадаєте, яке ставлення до органної музики в Україні у пересічного громадянина?
– Найпростіше сказати, що ніяке. У людей зовсім інші проблеми, органна музика для них, у кращому випадку, просто байдужа.
Проте, всі знають бахівську «Токката і фуга ре мінор», заради якої можуть прийти на концерт.
До того ж, приваблює незвичність і масштаб інструменту. Сподіваюсь, що органна музика з часом стане більш популярною, адже мода завжди повертається та відчувається духовна потреба в органі.
– На якій музиці виховані ви?
– Хотілося б сказати, що на прекрасній бароковій музиці з хорошим виконанням, але не можу. У мене велика різниця у віці зі старшою сестрою, тому саме вона впливала на мій музичний смак у дитинстві. Я виросла на класичному році, українській музиці 90-х, вона і досі найкраще, що траплялось з українською музикою. Академічну музику, а тим паче старовинну, я не сприймала аж до музичного училища.
– Які асоціації з Івано-Франківськом?
– Після цього літа Франківськ асоціюється з найкрасивішими муралами і запізнілим прогресом.
– Що побажаєте українцям та франківцям?
– Українцям побажаю любити свою землю і допомагати їй, а франківцям – продовжувати рухатись у цьому ж напрямку, який можна назвати Феноменом 2.0.
Автор: Сніжана Саманчук
Джерело: Вежа
|