Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Вікторія Лук'янець:
Лук'янець Вікторія
Вікторія Лук'янець: "Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка". Усе здобувала своїм талантом і важкою працею"
7 грудня 2018, п'ятниця
Поширити у Facebook

Оперна діва, мегазірка. Її сопрано звучало-заворожувало на численних європейських і світових сценах, зокрема у престижних Ла Скала, Метрополітен- опера. Свій талант вона зуміла огранити, надати яскравого сяяння великою працею, наполегливістю, непохитністю в досягненні поставленої мети. Зустрітися з нею, поспілкуватися - справа непроста, адже відома на весь світ співачка у вихорі вистав, концертних виступів, педагогічної діяльності, частих перельотів-поїздок. Кореспондентові поталанило запросити її на інтерв'ю. До того ж у Тернополі, де вона стала головою журі однієї з номінацій першого відкритого конкурсу вокалістів і хорових колективів імені Соломії Крушельницької.

- Пані Вікторіє, почнімо нашу розмову з того, про що дізналися тернополяни, коли на сцену вийшла доцент педуніверситету Софія Корнієнко і розповіла, що ваша доля пов'язана з нашим містом.

- Я народилася в Києві. Але Тернопіль також був у моєму житті. Про це ніде ще не писали. Моя мама педагог має тут давню подругу й колегу Софію Корнієнко. Завжди до неї приїжджали. Навіть моє весільне вбрання шили у вашому місті. Ця сукня, це місто врятувало мене від радіаційного смерчу, який спричинила аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року. Тоді у квітні потягом я виїхала зі столиці до Тернополя на примірку весільної сукні. І пробула тут до 5 травня. Тож Тернополю завжди буду вдячна, що він забрав мене з Києва в ті страшні дні й прихистив.

У цій сукні я не лише йшла під вінець, а й виграла конкурс імені Моцарта у Відні. Майже десять років тому з благословення Блаженнішого Любомира Гузара я виступала зокрема й у Тернополі у доброчинних концертах, кошти від яких спрямували на будівництво патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ в Києві. Коли приїжджаю тепер додому й дивлюся на цей храм, серце переповнюється радістю, адже в його стінах є маленька краплиночка й моєї любові.

- У Києві ви пізнавали музику, запалилися великою до неї любов'ю, робили перші кроки до сходження на оперний Олімп. Читав, що п'ятирічною ви грали на фортепіано, 14-річною - співали. Як відчули поклик до музики?

- Не знаю, звідки в мене цей поклик. Завжди, коли треба було ухвалювати якісь важливі рішення, як-от: чи вчитися в музичній школі, чи йти на прослуховування в дитячий хор Українського радіо і телебачення, чи вступати до музичного училища не на диригентський відділ, а на вокальний, чи брати участь у різних конкурсах - це все робила не я, а внутрішній голос. Мене веде хтось цією дорогою. Інакше й не сказати.

Уже з відстані років і досвіду інакше, як Божим провидінням, назвати це не можу. Дякую Господу за кожну мить мого життя. Без Біблії не живу, а колись мені на уроках казали: "Багато покликаних, але мало обраних". Я не знала, звідки ці слова, бо мене виховували в атеїстичному суспільстві. Не ми обираємо, та гідно цю ношу треба нести нам.
У моєму роду ніколи не було ні музикантів, ні вокалістів. Мама - педагог, тато був інженером-енергетиком.

- Ви починали шлях співачки з Київської опери. Тут вам довелося пройти крізь терни?

- Так, у Києві, в Україні до мене дуже критично ставилися. Удома своїм талантам завжди тяжко пробиватися. Тож виходить, треба поїхати у світи, щоб повернутися на коні.
Мій шлях співачки починався у страшні соціально роки, на руїнах радянської імперії й на світанку нових незалежних держав. Попри все я їздила на конкурси, виборювала звання лауреата. 1990 року мене помітив імпресаріо у Відні. Написав, щоб надіслала йому документи. Я їх передала, а він не отримав. Тоді мене запросили на прослуховування до Москви, у театр "Новая опера". Я заспівала, а його тодішній художній керівник Євген Колобов поцікавився, чи зможу через тиждень виступити в опері Гаетано Доніцетті "Марія Стюарт". "Зможу", - відповіла. І через тиждень заспівала. Виконувала арії Марії Стюарт навіть у комендантську годину в Москві, коли горів російський Білий дім.

У лютому 1992 року була зайнята у виставі Маріїнського театру в Санкт- Петербурзі. Тоді, даруйте, нічого було навіть їсти. Але співати було дуже важливо для творчого становлення. Вважала тоді за велику честь, що саме мене обрали для цих спектаклів.

Випадок і надалі вів мене творчою дорогою. Імпресаріо, який не отримав моїх документів, 13 січня 1993 року потрапив у московський Большой на мій дебют у "Царевій нареченій" Миколи Римського-Корсакова. І 21 квітня я вже була на прослуховуванні у Віденській опері.

- Наважилися у невідомість безоглядно поринути?

- Після прослуховування Віденська державна опера уклала зі мною контракт на півроку. Та це мене не зупинило. Взяла дитину, чоловіка, дванадцять валіз - і гайда у поїзд до австрійської столиці. Можливо, енергії додавала молодість.

Спочатку було чимало труднощів. Винаймали помешкання, не мала впевненості, чи продовжать контракт, мови майже не знала. Пригадую, треба партії вчити, а я сиджу плачу, бо не можу запам'ятати старонімецькою мовою. Це був карантин, який треба було просто пройти і витримати. Мені вистачило для цього і фізичних, і творчих сил.

Уже майже чверть століття я солістка Віденської опери. Про мене кажуть: "Трудоголік, залізна конячка".

Жовтій пресі я не давала ніколи поживи, бо протекції у творчій діяльності не шукала. Усе здобувала своїм талантом і важкою працею.

- Вас назвали однією з трьох великих Травіат. Ви чули овації після виступів у Відні й Парижі, Мілані й Лондоні, Берліні й Нью-Йорку, багатьох інших містах і столицях. Кажуть, "Браво!" із зали вам вигукував сам Лучано Паваротті.

- 1995 року я дебютувала на сцені Ла Скала. Коли побачила в залі Паваротті, аж коліна затрусилися. Він сидів на високому кріслі (в нього вже тоді боліли ноги) й уважно слухав. Я тоді співала так, як ніколи до того. Коли закінчила, Паваротті вигукнув: "Браво!"

Це було як подарунок долі. Я йому завжди буду вдячна й пам'ятатиму до останнього подиху, що він тоді нікому ще не відому українку підтримав, дав їй дужі крила.

- Ви стали оперною мегазіркою, але, бачу, не розгубили людяності, не загордилися, а залишилися щирою українкою. В такою йдете й по світових сценах, по житті?

- Іду. Я пережила великі життєві й професійні кризи. Вони мене загартували. Пригадуєте, у Ліни Костенко: "Що доля нелегка, - в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє".

- Процитували Ліну Костенко. Познайомитися з нею було колись вашою мрією. Здійснилася?

- Якось у Римі в греко-католицькій церкві був мій концерт до ювілею Соломії Крушельницької. Після його закінчення підійшла до мене Оксана Пахльовська з усіма книжками Ліни Костенко з її автографами та сказала: "Пані Вікторіє, ми ваші великі шанувальники. Мама вас дуже любить". Я їй відповіла: "А я боготворю вашу маму, багато її віршів знаю напам'ять. Для мене вона - наш сучасний пророк. Це, може, важко усвідомити, коли людина ще живе, але це справді наш український геній та пророк". Ті книжки нині вже такі зачитані, а "Неповторність" постійно в мене на столі поряд із Біблією.

- У Тернополі зі сцени прозвучало, що ви "наша Соломія Крушельницька", сучасна, звісно. Тішимося Соломією, що вона заявляла у світі про Україну, яку ніхто не знав, і вами, що представляли незалежну Україну, про яку теж мало було відомо. Ви її відкривали. Як вас оголошували за кордоном під час концертів?

- Мене старалися представляти як рашен виконавицю. Після цього мені треба було дипломатично виправляти, що я українська співачка. І пресі також це нагадувала. Доводилося про це говорити тривалий час. Мій перший директор опери перепитав: "Де твоя Україна - чи не в Сибіру?" Я відповіла: "Ні, гере директоре. Лише за кілька годин поїздки від вас чи годину льоту літаком".

- Ви, як і Соломія, несете у світ українську пісню?

- Прагну нести. Мушу нести. Виконую твори багатьох українських композиторів, зокрема Миколи Лисенка, Лева Ревуцького, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, інших. У США, Німеччині представляла програми сучасної української музики.

- Ваша найбільша радість, щастя - донька?

- У мене донечка - філософ. Просить багато про неї не говорити. Дуже тішуся, що вона захистила у Віденському університеті роботу з філософії "Культурна ідентичність", якою зацікавилися у світі. Донька довго працювала над нею. Якось мені зізналася, що коли писала цю працю, була великим пацифістом. Я подумала: "Це добре, бо треба нести мир, позитивні думки, світлу надію. Хай буде філософом-гуманістом".

- І наостанок кілька слів про вашу педагогічну діяльність.

- Навчаю вокалу студентів із 15 країн, вже маю 18 випускників. Тепер у класі понад 20 осіб. Вони тримають мене у формі - молодою, свіжою. І це величезне щастя.




Автор: Микола ШОТ
Виконавці: Вікторія Лук'янець
Джерело: Українське Cлово Chicago



Інші:

Диригентка Оксана Линів: Чайковського треба українізувати
Творчий шлях композитора і диригента з Луцька Володимира Рунчака
"Вже це все набридло": співачка Монастирська про те, як замінила путіністку Нетребко і настрої за кордоном
Львівський органний зал: українські ноти, які об'єднали світ
Музика свободи і віри
"Співпрацювати з руснею не буду", — як жив і загинув в окупованому Херсоні диригент Юрій Керпатенко
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Олександр Родін про нові творчі проєкти
Допитували всю ніч та знімали з трапа літака: оперна співачка Марія Стеф'юк розповіла, як її переслідувало КД
Сюрпризи від Ігоря Саєнка
Актор Анатолій Хостікоєв - про театр під час війни, контакт із глядачем та чому Україні не можна програвати
Єжи Корновіч про оперу «Родинний альбом»: «Європа – це велика родина»
Микола Дядюра про прем’єру та гастрольні маршрути
Раду Поклітару: “Прем’єра “Тіней забутих предків” – це подія світового масштабу!”
Цьогоріч на Шевченківську премію подали 74 заявки у 7 номінаціях: Євген Нищук про критерії та залаштунки премії
Роман Ревакович: Останнім часом мене засипають питаннями про український репертуар [інтерв'ю]
«Україна ще має відбутися як оперна держава»: розмова з першим українським композитором, який пише музику для Метрополітен-опера
Балет “Мадам Боварі” - новинка в афіші Національної опери України
Як козаки і пірати москалів били: мюзикл «Неймовірні мандри і пригоди козака Василя Сліпака»
«Забудьте про російську культуру, яка пригнічує вашу власну»
Майбутня прем`єра “Сойчиного крила” стискатиме серце глядача, — директор-художній керівник “Київської опери” Петро Качанов
Зірка, патріотка і наша сучасниця
Рок Фаргас: «Я дізнався про багатьох неймовірних композиторів України»
Музика + театр
Михайло Швед: “Розширюємо репертуарні грані новими творами, виконавцями та ідеями”
“Я ентузіаст створення нового українського репертуару”
Казка від Юрія Шевченка
Олена Ільницька: «Сподіваюсь, мій твір є моїм внеском у Перемогу»
«Маріупольська камерна філармонія відроджується у Києві», — диригент колективу Василь Крячок
“Я хочу показати слухачам нашу потужну мистецьку школу, українську самобутню культуру”
У Львові відкрити Камерну залу імені Мирослава Скорика
“Псальми війни”
"Кіт у чоботях"
“Opera Europa - це велике інформаційне і колегіальне поле”
Володимир Сіренко: “Продовжуємо активно працювати”
“Ми займаємося творчими пошуками нових форм виразності, вдосконалюючи свій професіоналізм”
На Херсонщині завершився XXV Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії"
Як стати людиною?
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
“До перемоги”
      © 2008-2024 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
16.jpg