|
|
Класика – як стандарт
Галина БАБІЙ: «Наша програма ребрендингу мистецьких історій — це необхідні суспільству культурні «міні-ін’єкції»
20 березня 2016, неділя
Поширити у Facebook
В одному зі своїх останніх матеріалів головний редактор «Дня» Лариса Івшина, говорячи про ініціативу перейменування Донецького національного університету на ім’я Василя Стуса і те, як у час великої нової інформаційної навали зберегти «живі токи», зауважила: «На зміну справжнім героям, справжнім поетам, справжній культурі прийшов агресивний кітч. І Росія як країна тоталітарна, яка мала загарбницькі плани, стала суперпостачальником «попси», виробником масового антиукраїнського субпродукту. Вона руйнувала там навіть цей крихкий ландшафт, відчужувала українців від знання свого, робила його маргінальним, об’єктом для насмішки і зневаги».
Як повернути собі українську культуру в повному обсязі? Чому в українських медіа, зокрема на ТБ, сьогодні не зустрінеш якісного контенту про культуру? І чим загрожує безкультур’я в головах українців? Про це «День» поговорив із музикознавцем, журналістом, ведучою програм Українського радіо Галиною Бабій. До речі, у 2015 році концертна програма «Нова пісенна Шевченкіана» з проекту «Мистецькі історії», автором сценарію і ведучою якої була Галина Бабій, отримала гран-прі Всеукраїнського фестивалю телевізійних і радіопрограм «Кобзар єднає Україну». У той самий час журналістка ініціювала нашумілий радіопроект «Омріяний край» за однойменною книжкою британської письменниці Лілі Хайд в українському перекладі Лукії Зурнаджи. 12 радіоновел проекту начитали українською мовою відомі представники кримськотатарського народу: митці, бізнесмени, громадські діячі, студенти, учні. Знаковою для проекту стала участь у ньому лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва та Рефата Чубарова, а також самої письменниці Лілі Хайд. «Омріяний край» отримав найширший медіа-резонанс серед програм Українського радіо.
— Пані Галино, чому в українських ЗМІ немає пріоритету культури?
— Мусимо констатувати, що за якісне представлення культури в широкому розумінні цього слова медіа ніхто не оплачує. А для них, як виявилося, це головний принцип. Від багатьох, навіть серйозних людей — політиків, бізнесменів, медіа-менеджерів... — часто на означення культурного явища чую словосполучення «культур-мультур». І розумію, наскільки все запущено. Сьогодні культурі відводять сервільне місце, вона має обслуговувати — не більше. Логіка у «великих людей» така: спочатку ми «порішаємо» свої важливі справи, а потім ви пограєте нам на скрипці, коли за келихом дорогого вина будемо святкувати успішність чергової «схеми».
В Україні до культури традиційно ставлення як до елементу, без чого можна обійтися...
— У час суспільних потрясінь, які сьогодні переживає наша країна, навпаки — культурі мала би відводитися особлива роль. Чи не так?
— У цивілізованому суспільстві, безумовно, так. Якби культура мала місце на рівні з соціальними, економічними і політичними питаннями, і на рівних була представлена у нашому інформаційному просторі, українці сьогодні б жили в якісно інший країні. Ми як нація, очевидно, швидко б еволюціонували... В усіх смислах. А не виходили періодично кожні десять років на революції й не палили шини. Однак, треба чітко розуміти, що нині впливові політичні кола, які прийнято називати «політичною елітою», взагалі не надають значення культурі. Це можна було б якось нівелювати, якби медіа у питанні якісного представлення культурного контенту займали принципову позицію.
— Але ж ЗМІ, зокрема ТБ, цього не роблять. Чи вистачає вам сьогодні культурного контенту на українських телеканалах?
— Звичайно, ні. Телеканали навіть не намагається реагувати на ці виклики. Як глядач, я розумію, що того культурологічного контенту, який є, цілковито не вистачає. Чому так відбувається? Розумієте, низька культура українського політикуму призводить до того, що вони, політикани, підкорюють собі абсолютно все — будь-яку увагу споживача інформації вони намагаються привернути до своїх особистостей — власних діалогів, чвар, якихось безглуздих заяв... щоб не розпилювалася увага електорату... Крім них, більше нічого немає.
Сьогодні ж, треба розуміти, багато людей не мають ні матеріальної, ні фізичної можливості сходити в театр чи філармонію. І розуміння культури в багатьох українців обмежується тим, що показує ТБ. Тому, якщо наш «ящик» розуміє свою суспільну функцію, на ньому має демонструватися більше гарних, осмислених і глибоких культурних передач — про літературу, музику, виставки, фестивалі...
— Мені часто телеменеджери на такі запитання відповідають, що культура — не рейтингова...
— Насправді, були цікаві культурні телепроекти, які підтверджували, що їх дивляться мільйони. І не треба взагалі забувати про суспільну функцію, яку мало б принаймні частково виконувати ТБ. Зрештою, глядача треба виховувати, ставити якусь «планку» і до неї прагнути, а не навпаки — другосортними серіалами притупляти мізки людей. Так, часто у керівників каналів «безапеляційна» позиція: мовляв, це не будуть дивитися. Я в такому разі кажу: а ви спочатку спробуйте, зробіть... Звісно, значно легше нічого не робити і підмінювати культуру низькопробними талант-шоу. Бо за таких умов не треба вкладати великі гроші, проводити якісні кастинги професійних ведучих, вирощувати своїх журналістів, не треба замовляти цікаві телевізійні формати. Можна просто перезнімати те, що було випробувано у світі великими рейтингами.
— Здається, з українських медіа лише радіо традиційно зрощує культуру в своїх ефірах...
— Національне радіо не таке комерціоналізоване, як канали. Радіо завжди мало свої традиції. Журналісти на радіо розуміють, що прем’єри в театрах, філармоніях... треба записувати. Що відкриття театральних сезонів, прем’єри цікавих вистав, старт відомих фестивалів — це інформаційний привід, про який ми просто зобов’язані розповісти. На ТБ цього розуміння немає.
Деякою мірою таку ж думку культивують сучасні політики, і ми про це вже говорили. Я буваю постійно на виставках, у філармонії, в оперному театрі... Словом, на всіх мистецьких подіях, які фізично встигаю охопити. І майже ніде й ніколи не бачу політиків. Їм це не нецікаво і не потрібно. Вони без культури комфортно себе почувають. За винятком — одиниць. Так, доводиться зустрічати представників Міністерства культури, але тому, що їм за робочими обов’язками такі заходи потрібно відвідувати. І тут — не без сумних курйозів. Якось була свідком, як представник Мінкульту на концерті камерної музики Мирослава Скорика сказав, що має честь тут бути, бо пісні, що лунатимуть, збагачують нашу душу. Які пісні?! Тобто вони навіть не розуміли, куди прийшли. Нинішнє покоління політиків — це не ті люди, які мають культурний сентимент і широкий кругозір. Для них головне — швидкі гроші. А під словом «культура» вони, здебільшого, розуміють танці на майдані з пивом.
Є, щоправда, позитивні приклади. Коли я бачу, що перша леді держави підтримує Всеукраїнський відкритий музичний конкурс імені Мирослава Скорика — це дуже правильно. І на початку концерту виходить грати син Президента... Нехай це буде пропагандистська річ, хтось скаже: зіграв для піару Порошенка... Але є приклад
— мистецька складова у родині глави держави присутня. І це важливо — безвідносно до того, який у нас Президент.
— Скажіть, ви за останні роки відчули позитивні зрушення у питанні якісного представлення нашої культури у світі?
— Я не бачу єдиної стратегії культурного розвитку країни та її промоції у світі. Є поодинокі ініціативи, відомі люди самотужки проштовхують «українську барву» в світ, якось вчаться по-новому позиціонувати свій культурний спадок тут, в Україні, але це не стало на державницькі рейки. До прикладу, «Мистецький Арсенал» взявся за Марію Примаченко — днями закінчилася експозиція її робіт. Успіх був феноменальний! Саме в такій стилістиці треба показувати нашу культуру. Сьогодні ж люди-»факели» — наші самовіддані смолоскипи, першими «загоряються» і намагаються вогнем свого таланту і енергії запалити всіх. Я однак залишаюсь оптимістом. Люблю, ціную, розумію і пропагую нашу культуру.
В мене на Першому каналі багато років була програма «Добридень», присвячена культурному простору України. З квітня — вже рік, як вона не виходить. Однак зараз на запрошення Дарії Юрловської я започаткувала програму ребрендингу мистецьких історій, які зберігалися у будинку звукозапису. Ми робимо нині невелику 12-хвилинку з того архіву, що маємо, а також з архіву Національної телекомпанії України. Між собою програми називаємо «міні-ін’єкцією» класичної музики. Вже зняли шість випусків, починаємо промоцію цієї програми в ефірі «UA: Першого». Думаю, що саме так, маленькими зусиллями, вдасться актуалізувати академічну музику, культуру і звернути на неї увагу влади.
Щодо медіа, зокрема ТБ, де говорять, що культура не демонструє рейтингів, моя позиція така: ЗМІ змогли підготувати людей, які купують цю зубну пасту, а не купують іншу (хоча ще 10 років втому чистили зуби зубним порошком і жили спокійно); ЗМІ змогли підготувати людей, які розуміють, що необхідно купувати саме цей пральний порошок, а не інший... Чому ж не популяризуємо культуру? Відповідь очевидна — це невигідно конкретним людям, які її не знають і не розуміють.
Фото: Вадим Лубчак
Музикознавці: Галина Бабій
Джерело: Газета «День»
|