| Інтерв'ю |
|
|
|
|
За весь час війни Мінкультури жодного разу не поцікавилося долею Донецької опери - Писарев
5 листопада 2014, середа
Поширити у Facebook
"Я зараз не в театрі. Я більше займаюся дітьми. Я забрав їх від війни", - такими були перші слова Вадима Писарева у відповідь на прохання розповісти про нинішню ситуацію з Донецьким національним академічним театром опери і балету ім. А.Б.Солов‘яненка, в якому він до недавнього часу працював, - і все ще рахується - художнім керівником. Він говорив обережно, не даючи різких оцінок, розуміючи, що це може позначитися на долі частини трупи, яка продовжує працювати у нелегких умовах окупації.
Народний артист, відомий в Україні та світі, розповів, що в театрі був великий колектив - п'ятсот чоловік: бутафори, художники, оркестр, хор, балет... Зараз їх трудові книжки лежать, ніхто їх не забирав, але багато артистів змушені було виїхати. Частина трупи під обстрілом продовжує у вихідні дні давати вистави. Тим часом, стверджує Писарев, з самого початку воєнного протистояння Міністерство культури жодного разу не поцікавилося долею театру, не зробило спроби його евакуювати.
ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ НАМ ВРУЧИТИ НЕ ВСТИГЛИ
- Вадиме Яковичу, що зараз відбувається з Донецькою оперою? Якийсь період через постійний обстріл міста вона не працювала. Зараз, схоже, там все-таки відкрили черговий театральний сезон. Ви знаєте, як працює Ваш рідний театр в умовах війни?
- Ситуація там дуже складна. Мені важко про це говорити, я дуже боюся їх чимось образити. Адже вони прагнуть працювати, вистави давати. Але все-таки, якщо чесно, вистави не можуть проходити на тому рівні, як раніше. Вже і хору половини немає, і балету немає, і диригента жодного немає... І моя школа балетна розбіглася - хто в Івано-Франківську, хто в Києві. Тому що війна, над головою літають снаряди. Там справді дуже небезпечно. Люди дійсно злякалися і за дітей своїх. І дуже багато хто виїхав. Отже трудові книжки лежать, але багато хто - ніби на гастролях.
Мені б потрібно бути там, приїхати. Але не можу, я не згідгний з усім, що там відбувається. З війною не згідний - це надумана війна. Я не згідний з тим, що вона зіштовхнула православних людей. Що прийшли якісь дивні керівники. Звідки вони з'явилися? Хто їх призначав? Хто вони такі? Допустимо, якийсь масажист - сьогодні міністр охорони здоров'я... Люди приходять без знань і починають керувати. Самі розумієте, що виходить.
Я не підтримую цю владу, яка там зараз, - "ДНР". Вони всі зі зброєю, все контролюють. До театру їм справи немає, грошей не платять, одні обіцянки. Те, що вони говорять, - одне базікання. Ще жодної копійки не виплатили ні пенсій, ні зарплат артистам.
- Образливо Вам за свій театр, який так набирав у своєму розвитку, прогримів своєю грандіозною прем'єрою "Летучего голландца"?
- Ви знаєте, що згоріли верстати (на яких ставляться декорації - ред.) наших найкращих вистав, у тому числі - "Летучий голландец", "Богдан Хмельницький", "Кармен", "Спартак"? Снаряди влучили у складські приміщення, щастя, що вони не поряд з театром. І декорації є простріляні кулями. Слава богу, костюми збереглися.
- Сподіваєтеся все-таки, що всі ці вистави скоро йтимуть знову?
- Я поки що не сподіваюся. Хочу бути реалістом... Пам'ятаю, як важко нам було ставити "Летучего голландца", як давалася кожна копійка. Ми раділи - все-таки ми це зробили! Здавалося б, ось, будь ласка, танцюйте, співайте, виступайте... Ба-бах - і все...
Чудову виставу поставили, і до Києва її возили, і до Німеччини. Багато разів її грали. Вона мала величезний усіх. Її висунули на Шевченківську премію, і ми її одержали. Але нам її не вручили. І не лише нам. Тому що - війна...
- Коли Ви востаннє були у Донецьку? Яка там ситуація? Ми читаємо і бачимо в новинах, що російська військова техніка їздить вулицями міста...
- Був тижні три тому. І так воно і є - там дуже багато техніки, військовослужбовців. Всі звикли до цього.
У мене мама залишилася у Донецьку, Олена Миколаївна. Телефоную їй щодня.
- Що вона розповідає?
- Сказала, що сьогодні не стріляли. І на виборах теж не стріляли. Але одного разу так гуркнуло, що у всіх у цьому будинку кондиціонери повилітали.
- А де остання Ваша родина?
- Ми не хотіли, щоб наші діти залишалися у Донецьку. Там небезпечно для життя. Моя дружина зараз працює у Харківському театрі. І молодша донька там навчається, вона займається балетом. А я з середньою донькою в Києві, вона захоплюється тенісом. Дівчаткам 7 і 14 років. Син Андрій, ви знаєте, танцює у Київській опері.
ГЕНДИРЕКТОР НЕ ЗМІГ ПЕРЕЖИТИ СИТУАЦІЇ, ПОВ'ЯЗАННОЇ З ВІЙНОЮ
- Гендиректор Донецької опери Василь Рябенький помер 7 жовтня. 25 років він працював у театрі. Писали, що раптово помер. Що насправді сталося?
- Інфаркт. Василь Іванович не зміг пережити тих проблем, які на нього звалилися, цієї ситуації, пов'язаної з війною. Йому було 56 років. Здорова, сильна людина... Раптово за десять секунд людини не стало. Це сталося вдома після репетиції. Гадаю, це результат важкої напруженості. Всі проблеми він носив у собі, дуже переживав: зарплати немає, частина декорацій згоріла, артисти чогось чекають, невизначеність... Ситуація важка, а він нічого не міг зробити. Помер від безвихідності.
Я виїхав з Донецька ще влітку. Але він просто не міг виїхати, був до кінця на своєму посту.
- У театр призначено нового директора?
- Так, Євген Денисенко. Він був директором краєзнавчого музею.
- Це нова влада його призначила? До музики він відношення має?
- Схоже, що так, нова влада. Щодо музики, він був режисером багатьох концертів.
- Отже Донецький театр опери і балету як працюватиме?
- Він буде. Саме так, як ви запитали - "якось"... Адже там як подають: війна йде, а ми - ура-ура! - з виставами. Але цей час минув, просто минув. І "Летучей мышью" відкривати сезон - це від безвихідної ситуації. Дещо не той рівень... Але мені здається зараз треба просто зберегти життя акторам.
- Для них це, напевно, як працювати на лінії фронту?
- Ще гірше... Якщо чесно, я боюся, щоб після цього інтерв'ю у театр не полетіли снаряди. Адже нам і погрози були.
- На аресу дирекції театру? Якого роду погрози?
- Ще влітку до нас з автоматами прийшли. Нам вдалося вмовити їх не проводити якісь свої заходи, на зразок з'їзду чи що, у театрі. А насправді в театрі під сценою зробили бомбосховище. Сказали, щоб в разі нальоту глядачі збігалися під сцену. Там і зараз вода стоїть, килими, все потрібне, щоб можна було перечекати.
- Вже використовували ваш театр як бомбосховище?
- Так, тижнів три тому, коли був сильний вибух і в 10-кілометровій зоні повилітали шибки. У театрі вилетіли вікна і трохи люстра не впала. Так вибухнуло, - не знаю, що це було, але була репетиція, - всі злякалися, збіглися туди...
ПАСПОРТ "ДНР" МЕНІ НЕ ПОТРІБЕН
- Вадиме Яковичу, Ви зараз вимушено поза театром. Що робите?
- Треба працювати, заробляти. У мене є пропозиції поїхати викладати до Катару, давати майстер-класи у Сполучених Штатах, завжди можу поїхати до Китаю. Я можу знайти роботу, але поки що - вільний художник. У Харкові давав майстер-класи, у Києві теж допомагаю...
Ми підтримуємо Івано-Франківськ у балетному світі. Наш педагог Вікторія Холодова зробила постановки у моїй івано-франківській школі (Балетній школі ім. Вадима Писарева - ред.) - і вчора вони здобули перше місце на конкурсі у Львові.
- Скільки учнів у цій школі? Як довго вона існує? Чия ідея була її створити?
- Ідея була моя і композитора з Івано-Франківська Володимира Павликовського. Нас підтримав тодішній губернатор Михайло Вишиванюк. Школі вже понад п'ять років. У ній сто сорок учнів. А починали з двадцяти. Пішов результат - і пішли до нас діти...
Звичайно, школа розвиватиметься й далі. Але, розумієте, якби цей міст, який ми зробили з Івано-Франківськом, ми зміцнили раніше... Якби все зміцнили раніше... Тоді б у нас не було сьогодні цієї страшної ситуації.
Словом, зараз я планую заїхати до Івано-Франківська, потім поїду до Катару, а потім до Америки. Повернуся до України в січні. Обов'язково повернуся. Адже я був патріотом і за радянських часів. Просто зараз змушений виїхати через дітей.
- Учора в новинах прозвучало, що в Донецьку готуються до видачі паспортів "ДНР"? Як ви до цього ставитеся?
- Ось і тому я тут, а не в Донецьку.
- Вам не потрібен паспорт "ДНР"?
- Ні. Крім того, ці громадяни будуть невиїзними – в жодну країну світу. Я не знаю, чим це закінчиться, але все це дуже погано. Всі зміни, які там досі відбувалися, вели лише до гіршого - до загострення. Тому запровадження нових паспортів - тільки до погіршення життя людей. Я навіть не уявляю, що може бути.
- Зараз багато пишуть про те, що територія Донбасу, який знаходиться не під контролем України, може стати зоною замороженого конфлікту. Вам ви це бачите?
- Просто жахливо те, що, скажімо, син живе в Авдіївці - на українській території, а батьки його за 500 метрів - на російській території. І як бути? Ось це жахливо. Я думаю, важкий період там буде. Найважчий.
З МІНКУЛЬТУРИ НІХТО НЕ ПІДТРИМАВ: МИ - З ВАМИ
- Скажіть, Вадиме Яковичу, а влада в Києві, Міністерство культури могло допомогти театру? Були якісь спроби? Ви зверталися до них? Чи не стояло питання про евакуацію театру з Донецька?
- Ви знаєте, не стояло. Чомусь про театр всі забули. Ми і телефонували, і писали. Ще влітку, коли в червні все це починалося, ми хотіли кудись евакуювати театр. Було таке бажання.
- Київ вас не підтримав? Ви особисто зверталися до міністра культури?
- Я не звертався. Але знаю, що міністру телефонував наш головний диригент Василь Василенко, який, до речі, зараз десь в Києві. Результат ви бачите. Хоча, якщо це міністерство країни, звичайно, воно мало нам допомогти. Міністр мав вирішити цю ситуацію, хоча б зателефонувати і запитати: "Як ви там, хлопці?" Не хочу нікого звинувачувати, але ми український театр - і чому з Міністерства культури нам ніхто не зателефонував? Жодного разу? Ніхто не сказав: хлопці, ми вам допомогти не можемо, у нас немає грошей, але ми - з вами? Хоча б так, і то було б культурніше. Я тут, якщо чесно, навіть не знаю, що сказати...
Та й до сьогоднішнього дня ніхто не телефонує і нічого не питає, неначе так і має бути. Бог їм суддя...
- А не було ідеї заради порятунку театру взяти той же "Летучий голландец" - і, як бродячі артисти, виїхати на якісь тривалі зарубіжні гастролі?
- Але на ці гастролі теж Мінкультури мало б дати добро - щоб на тривалий період трупа виїхала. Напевно, і країни якісь знайти, щоб нас взяли...
- А зараз міністерство могло б щось зробити в цьому плані, щоб допомогти театру?
- Мені здається, вже пізно. По-перше, майже всі розбіглися. По-друге, театру просто можуть не дати можливості виїхати.
Я думаю, нехай війна закінчиться. А потім за допомогою мирних переговорів ми всі разом намагатимемося якось театр відновлювати. Тому що поодинці це зробити не вийде. Отже давайте трохи почекаємо.
- Я бажаю успіху - і Вам, Вадиме Яковичу, і чудовій Донецькій опері - і щоб все повернулося на своє місце. Нехай повернуться актори, Ваші вистави, і Ваші глядачі. І нехай до України повернеться мир.
Автор: Валентина Пащенко
Концертна організація: Донецький національний академічний театр опери та балету імені А. Солов’яненка
Джерело: Укрінформ
|