Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом" | Music-Review Ukraine
Головна
Інтерв'ю
Юлія ТКАЧ:
Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Ткач Юлія Сергіївна
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
12 червня, вівторок

Знайомтесь – Юлія ТКАЧ, художній керівник та головний диригент Академічної хорової капели Українського радіо, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства.




Академічна хорова капела Українського радіо гідно презентує своє виконавське мистецтво в Україні і за кордоном. Це Іспанія, Італія, Франція, Нідерланди, Португалія, Польща, Туніс. У 2015 році на Міжнародному фестивалі-конкурсі Духовної музики у Польщі Хор здобув перемогу і в наступному році як почесний гість брав участь в Інавгураційному концерті фестивалю.

В житті завжди треба займатися улюбленою справою

– Пані Юліє, з чого все починалося? Чому обрали саме хоровий спів?

• Дитинство, мені років п’ять… Батьки збирались вести до музичної школи. Я навідріз відмовлялась… Але наснився мені цікавий сон, пов’язаний із концертом (я і зараз його пам’ятаю), зранку я буквально влетіла до батьків у кімнату і попросила відвести мене на музику. Отак все і почалось!

Скажу відверто, що в дитинстві я ніколи не намагалась бути лідером, вчилась гарно, була дуже дисциплінованою, але говорити перед великим колективом боялася, просто страх і все! Аби мені хтось тоді сказав, що я в дорослому житті буду щодня стояти і спілкуватися одразу із 60-ю артистами, ніколи б не повірила!

А ось музика була для мене тим єдиним місцем, де я могла не боячись нічого, бути відвертою, відкритою і вільною. Пам’ятаю свої відчуття – особливий стан і свободу під час виступів перед публікою. Я отримувала колосальну насолоду від можливості поділитись своїми почуттями через гру на роялі для великої аудиторії. Пам’ятаю як публіка завмирала. Мої вчителі так і казали: "Ти примушуєш себе слухати і це важливо". Мені, десь підсвідомо, подобалося, відчувала той зв’язок музики, переживань і настрою слухачів.

Мої батьки: мати – професійний музикант, батько – військовослужбовець – завжди наголошували, що в житті треба займатися улюбленою справою, тоді буде і чесно, і корисно! І я їм дуже за це вдячна.

Без пафосу і перебільшення, можу стверджувати, що музика для мене завжди була особливим Всесвітом. І вже в дитинстві розуміла, що без неї я не зможу, вона частинка мене. Я дуже добре пам’ятаю ті перші свідомі дитячі роздуми (сміється).

Далі юнацьке, доросле життя… Освіта, чудові педагоги…

– Як відбулось ваше знайомство з хором Українського радіо?

– З хором Українського радіо я здавала свій перший аспірантський виступ у 2002 році. Після того мене запросили на посаду хормейстера колективу (тоді була така посада). Відтоді я почала робити фондові записи.

Добре пам’ятаю першу художню раду, майже безсвідомий від хвилювання стан… Строгий голос Миколи Амосова, його ретельний, і, як завжди, високопрофесійний аналіз виконання, а потім вирок: приймаємо до фонду з поміткою "взірець"!

На посаді хормейстера працювала сім років. У 2012 році захистила дисертацію, звичайно на тему специфіки хорового виконавства.

– Чому обрали саме таку тему дисертації?

– Дуже довго стримувала себе і не хотіла починати роботу, бо трохи перемагала практика. Якось не думала, що написання наукової роботи настільки мене затягне і дасть зовсім інший рівень мислення. Тепер можу сміливо заявити: в кого є сумніви, чи починати писати дисертацію – однозначно – так! Це надзвичайно корисна і потрібна справа. Є одне "але" – робити це потрібно небайдуже, а з натхненням і любов’ю. Зараз працюю на кафедрі хорового диригування Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського.

А коли і як отримали пропозицію очолити колектив і стати головним диригентом хору Українського радіо?

• Це було так несподівано й неочікувано.

Вересень 2010 року. Я мама вже двох дітей (молодшому було на той час півтора року) знаходилась у декретній відпустці. 10 вересня – дзвінок від керівництва і прохання вийти на роботу. Їду на роботу писати заяву. У відділі кадрів Українського радіо зустрічаю Віктора Петровича Скоромного, який приніс заяву на звільнення. (Віктор Скоромний очолював хор Українського радіо з 1986 по 2010 рік. У вересні його запросили на посаду Генерального директора – художнього керівника Національної капели бандуристів.) я в розгубленості. Погано щось розумію. Іду до керівництва НРКУ. Пам’ятаю слова буквально: "Ми давно обговорювали вашу кандидатуру на посаду керівника хору. У вас високі професійні результати й чудовий вік очолити колектив. Розуміємо, що мала дитина. Подумайте, порадьтеся з сім’єю". Раджусь і… отримую підтримку!

Творчий колектив – це цінний скарб

– Як прийняв колектив? Які перші зміни здійснили?

– Дуже добре. Я знала традиції колективу хору як творчі, так і побутові, людей, стосунки і, звичайно, це спростило певні «революційні» зміни в колективі.

– Стосовно людських стосунків в колективі. Чи важко працювати з музикантами? Адже кожен з них має різний творчий освітній і виконавський досвід. Художній керівник це одне, диригент – інше. Як поєднуєте?

– Колектив у нас високопрофесійний, всі співаки мають вищу музичну освіту. До того ж у нас панує атмосфера людяності, і я вважаю це цінним скарбом. Колись мене в інтерв'ю запитали якого стилю я дотримуюсь при керуванні колективом: авторитарного чи демократичного. З того часу нічого не змінилось. В творчості є один керівник, і тільки він вирішує яким звуком будемо співати, який тембр чи інтонацію додати, а в повсякденному житті це щирі людські стосунки, взаємоповага.

Колектив, окрім професійної складової, це ще і людські долі, амбіції, жива людська природа. І тут треба бути ще й психологом. За ці роки ми стали майже однією родиною. Бувають моменти, які запам’ятовуєш на все життя. Коли ми вийшли з відпустки, пропрацювавши перший сезон мого керівництва, я вийшла до хору під оплески. Це так емоційно і незабутньо!

– Чому з безлічі виконавських мистецтв ви обрали саме хоровий спів?

– Відверто, я не знаю більш досконалого явища ніж хоровий спів. Бог, любов і хоровий спів! Це моя ціннісна система! Я так відчуваю генетично. Мій прапрадід був священиком, рід з обох боків дуже співочий і музично обдарований. Це свідомий потяг до хору.

До того ж мій педагог, Євген Савчук сказав мені дуже важливі слова: "Найскладніша справа працювати з людьми. Не диригування чи безпосередня хормейстерська робота, а саме робота з людьми…". Так і є. Хто грає на роялі, хто на скрипці, а тут хор, що складається з людей.. А ще, дав мені дуже важливу життєву пораду: "Ніколи не став особисте вище справи…". Думаю це – золоті слова та настанова всім диригентам.

– Завдячуєте своїм педагогам?

– Мені надзвичайно поталанило з вчителями. Це великі митці: Віктор Дженков, Євген Савчук, Володимир Рожок, Павло Муравський, Юрій Курач, які окрім професійної бази привили велику любов до хорового мистецтва і зробили його головною справою життя.

Знаєте, аналізуючи життя видатних диригентів-хормейстерів, спілкуючись не тільки професійно, а й особисто, приходжу до висновку, що без фанатичної, всеохоплюючої любові до справи нічого не буває. Хор стає частиною тебе, твоєї родини, близьких, друзів… Це непереборна сила… І всі разом з тобою думають про хор, говорять про хор, живуть хором…

Диригент – справа жіноча

– Скажіть, пані Юліє, а жінка-диригент це – мода, амбіції, чи поклик душі?

– У кого як. Все індивідуально. Але я не думаю, що музикою, тим більше, диригентською справою можна займатися виключно заради амбіцій чи моди. Зараз, дійсно, дуже активізувались жінки, але не тільки в Україні, і не тільки в диригентській справі. Це загальна тенденція…

– А для вас?

– Поклик душі з наявністю здорових амбіцій. Мода тут ні до чого.

– Чи складно вам конкурувати з чоловіками диригентами? Адже деякі музичні критики вважають, що це не жіноча професія і жінці не місце за диригентським пультом…

– Ці музичні критики, мабуть, чоловіки?! Насправді, вважаю, що головна роль жінки у постійному творенні, плеканні чогось нового і прекрасного. І мистецтво тут не є виключення. Народження і виховання дітей, збереження родинних традицій, творчі ідеї і їх реалізація – це все може створювати жінка, якщо їй дозволяють талант, сили, обставини. Щодо конкуренції – для того, щоб порівнятись з іншими, треба бути собою, дотримуюсь цієї думки.

– Київська музична афіша переповнена класичними концертами різних форматів. Як заманити слухача, що ви для цього робите?

– Не зважаючи на скрутні часи, мистецтво, особливо класичне, завжди утримувалося на плаву і часто, за рахунок ентузіазму артистів, тому, що у митця душа вимагає творчого самовираження. В нашій країні тільки нещодавно почали розуміти, що на класиці можна і потрібно заробляти, як це роблять в розвинутих країнах. Це потужний інструмент формування свідомості, між іншим.

В Америці в кожному штаті сотні хорів. В кожній загальноосвітній школі та коледжі по декілька хорів та оркестрів. Тож попит на мистецтво та хорову музику зокрема є, і завжди буде, тому що це, якщо хочете, наш український код ідентичності.

А для розширення аудиторії і враховуючи специфіку телебачення намагаємось поєднувати класичні академічні програми з більш доступними легкими жанрами. Нещодавно мали дуже успішний концерт, де виконували кавер-версії популярних західних композицій, частин з відомих мюзиклів. Такий формат, звичайно розширює аудиторію та приваблює потенційного слухача.

– Колектив хору Українського радіо має насичений творчий графік. Які пріоритети вибираєте як художній керівник колективу?

– Так, життя насичене і це дуже позитивний момент. Колектив тримається в творчому тонусі, а це позначається і на якості, і на виробничих результатах. А відмінна мистецька форма хору Українського радіо є моїм основним пріоритетом.

Насправді, у нас дуже багато напрямків роботи. Нещодавно, складаючи план діяльності колективу на рік, визначила аж сім таких напрямків. Пріоритетними є фондові записи, концертна діяльність, заповнення медіа-контенту радіо-, телеефірів, участь у медіа-проектах, популяризація національного хорового виконавства як у недійній, так і в мистецькій площині.

Тут дуже цікавий момент – хор Українського радіо поєднує в собі дві іпостасі. По-перше, як медійний хоровий колектив країни із суто специфічними задачами: робота на мікрофон, поповнення фонду, робота в медіа проектах.

По-друге, як потужний і стратегічно важливий творчий осередок країни в мистецькій системі координат. Це колектив універсальний за репертуарними і виконавськими можливостями, міцними традиціями, власним виконавським стилем. Він займає чітку й унікальну нішу серед провідних колективів України і світу. І ми маємо це чітко усвідомлювати. Тому пріоритет один – тримати колектив на високому професійному рівні, постійно поповнювати медіа-контент Суспільного мовника, гідно презентувати хорове виконавське мистецтво на всіх рівнях нашої діяльності.

– Останнім часом ваша творчість не обмежується лише хормейстерською роботою, диригуванням хору та підготовкою вокально-хорових повномасштабних творів з оркестром. Ви пішли далі. Досить часто вас можна бачити за диригентським пультом великих оркестрів країни. Як усе це вдається поєднувати?

– Так, маю велике щастя і досвід диригувати не тільки хором, а й оркестрами, причому найкращими оркестрами України. Почалося все з Національного камерного оркестру "Київська камерата". Разом з хором Українського радіо під моєю орудою ми виконали у концертах та записали до Фонду радіо чудовий твір Ігоря Щербакова "Стабат Матер". Потім Fantastic chamber orchestra, Національний академічний духовий оркестр України, наш Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.

А нещодавно мала честь представляти прем'єру хорового концерту А.Веделя-Л.Дичко "Тебе, Бога, Хвалим!"

Це вже Національний симфонічний оркестр України та, звісно, академічна хорова капела Українського радіо.

В моменти виконання, особливо повномасштабного звучання оркестру і хору, коли стоїш за пультом, відчуваєш ні з чим незрівняне відчуття єднання зі Всесвітом.

– Ви багато гастролюєте, виступаєте в престижних залах…

– Це і філармонії Варшави, Гданська, Вроцлава, Лодзя, Краківський льодяний палац, костел Маріяцький, Палац де ля Музіка Каталана у Барселоні… Екзотичними були гастролі до Тунісу у 2016 та 2018 роках. Амфітеатри Ель-Джему та Карфагену налічували понад 10 000 слухачів.

– Цього року колектив вже гастролював?

– Разом із нашим симфонічним оркестром відкрили оперний театр у Тунісі. На концерті був присутній Президент та члени Уряду країни. То була почесна й відповідальна місія.

– А як з концертами в Україні?

– Ми постійно щось відкриваємо. Наприклад 13 травня в Патріаршому соборі УГКЦ урочисто відкрили Міжнародний фестиваль "Київські музичні прем’єри". На це свято особисто завітав представник з Ватикану. Хорова капела Українського радіо у співтворчості з Національним симфонічним оркестром України представили світові прем’єри сучасної ораторіальної музики. В залі була присутня вся музична еліта України, що створювало особливу атмосферу під час концерту.

Хорове мистецтво, зокрема мистецтво Академічної хорової капели Українського радіо є поцінованим в Європі. Минулого року неочікувано отримали презент від Польської сторони. Під патронатом Президента Польщі був виданий компакт-диск з концертним записом у виконанні Академічної хорової капели Українського радіо.

Академічна хорова капела Українського радіо виступала у кращих залах Європи.


Автор: Людмила Чечель
Фото: Юрій ПРИЯЦЕЛЮК
Колективи: Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Диригенти: Юлія Ткач
Концертна організація: Національна радіокомпанія України
Джерело: Українське радіо



Додати: Share on Facebook

Інші:

Музичні шістдесяті: велич і трагедія
Ігор Закус: "Джаз є міжнародною мовою музичного спілкування"
Я живу у двох культурах, тому не маю потреби називати себе виключно поляком чи виключно українцем, - диригент Роман Ревакович
Діаманти музичної корони
Юлія ТКАЧ: "Музика для мене завжди була особливим Всесвітом"
Композитор Мирослав Скорик у Франківську: «Я завжди цікавився джазом»
«Цей рік буде експериментальним»
Повернутися до України створювати скрипки
У студії Громадського радіо поговорили з солісткою Національної опери, засновницею проекту «Балеруша» Ольгою Морозенко.
Головний диригент Київського муніципального академічного театру оперети Володимир Врублевський
Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський
Театральна децентралізація в Україні давно відбулася, в управлінні держави залишилося лише 7 театрів, - Нищук
Зростає престиж духових інструментів
«Для Чернігівщини я живу і творю»
Швейцарська арт-менеджер: "Податкову систему України слід змінити на користь культури"
Богдана Півненко: "Пріоритети конкурсу Которовича — молоді українські виконавці"
Назарій Пилатюк:«Оленочко, він знає що таке любов?»
Класична музика і закони... ринку
«У нашому оркестрі вся Україна вчиться»
Марина Бондас, німецька скрипалька і волонтерка українського походження
Віктор Рудь: «Рушійні сили для мене — інтерес, бажання і виклик, який несуть у собі ролі різних стилів та епох»
«Я боюся дорогих подарунків...»
Як фінансист став оперною зіркою
Станіслав Христенко: «Хотілося б, щоби Харків увійшов у нішу «най-най» з KharkivMusicFest»
Кирило Стеценко: «Drum & Bach» — це гра контекстами і часами
Орф-педагогіка: Черкащанка Анна Комкіна закохує діток у музику
Полтавська філармонія готується до насиченої концертної весни
Монтсеррат Кабалье: "Я страшная сладкоежка"
Синергія KharkivMusicFestа
Етелла Чуприк: "Я не можу жити без рояля"
«До музики слід ставитися з благоговінням, інакше...»
«Моє покоління музикантів можна назвати пограбованим»
«У своїй творчості опираюся на народну пісню»
Культурне життя України знову переживає кризу 1990-х років, - Андрій Ільків
Чернівчанин Володимир Соложук понад 25 років виготовляє скрипки
Як змінюється Львівський будинок органної музики
Валентин Сільвестров: «Сенс авангарду — ризик»
Еміл Сокач: Ніщо і ніколи мене так не вражало, як музика
Класика – це завжди модно
Львівський скрипаль-віртуоз підкорює Європу
      © 2008-2018 Music-review Ukraine