| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Зоряна Кушплер: «Австрійці, як і галичани, ходять з кави на каву»
2 вересня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
Солістка Віденської національної опери розповідає про те, як поєднує виступи на престижних сценах із вихованням сина, благодійну діяльність та розкриває рецепти творчого успіху.
У Львові нещодавно створили інститут Почесних амбасадорів міста – відомих у світі людей, які використовують свій авторитет і професійні знання для промоції міста Лева у світі. А відома у світі оперна співачка зі Львова, яка нині є солісткою Віденської Національної опери, – Зоряна Кушплер (на фото) уже віддавна репрезентує рідне місто за кордоном. Журналіст «ВЗ» зустрілася із Зоряною Кушплер під час її нещодавнього приїзду у Львів. Говоримо з оперною зіркою, а повітря у кімнаті аж вібрує від сили її енергетики!
Зоряна та її сестра-близнючка Олена народилися у сім’ї відомих львівських музикантів. Батько – народний артист України, соліст Львівської опери, професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Ігор Кушплер (трагічно загинув в автомобільній катастрофі у 2012 році). Мати – Ада Кушплер, багато років була деканом Львівської музичної академії. Дівчата зростали в атмосфері любові до музики. Батьки дали їм всебічну музичну освіту, яку вони потім продовжили за кордоном. Торік у житті Зоряни Кушплер сталася найважливіша подія – народився синочок Марко-Ігор.
— Пані Зоряно, що змінилося у вашому графіку, творчості із народженням синочка?
— Це нелегко – одночасно бути мамою, дружиною і солісткою Віденської опери. Цей рік був нелегким для мене. Хочеться максимально проводити час із сином. Хоча коли йому тільки виповнилося вісім місяців, я вийшла на роботу. Намагаюся знайти баланс між сім’єю та роботою.
— Марко уже проявляє музичні здібності?
— Проявляє – намагається видобувати з фортепіано звуки, трішечки співати. Хочу дати йому таку освіту, яку дали нам батьки, – ґрунтовну. Це стосується як музичної, так і загальної освіти, а далі – хай вибирає сам свій шлях. Як я сама вибрала свій.
— Ви колись казали, батько відмовляв вас від кар’єри оперної співачки, бо це важка праця, яка приховує “підводні камені”. Чи будете відмовляти свого сина, якщо він вибере шлях музиканта чи співака?
— Скажу йому те саме, що й мені колись сказав батько, – це важкий хліб. Дітям треба казати правду. Не треба їх лякати труднощами, але прикрашати нічого теж не треба. Батько мені сказав цю правду, а далі мене дуже підтримував. Вчив, був моїм педагогом протягом усього життя.
— Який ваш рецепт успіху? Крім, зрозуміло, таланту і наполегливої праці.
— Успіх – це комплекс багатьох факторів. Крім праці й таланту, має бути везіння. Також потрібен кураж – опинитися в потрібний час у потрібному місці. Якщо випадає шанс – хапати його і бути готовим гідно використати. Коли я вчилася у консерваторії, бачила багато талановитих студентів, але потім про них ніхто нічого не чув. А буває, людина, яка у консерваторії не була блискучою, раптом розвивається до таких висот, про які ніхто не міг би подумати. Це комплекс усього – цілеспрямованості, таланту і розуму. Конкурси дуже важливі. І несуттєво, чи ти взяв якусь премію. Головне – процес, який розвиває співака.
— Як функціонує Віденська опера у плані організації роботи? Чула, там розплановують графік на рік наперед?
— Щороку наприкінці березня директор Віденської опери дає прес-конференцію, де розповідає про план вистав на рік, про прем’єри. Десять місяців у році ми, солісти, маємо вистави фактично щодня. На рік – 54 різні опери. Це Вагнер, Моцарт, Штраус, Масне, Гуно, Гендель – усі найвідоміші композитори. Що саме ми, штатні солісти, будемо співати, дізнаємося за два місяці до вистави. Цього року я співаю Марселіну у “Фігаро”, Фрікку у “Валькіріях” Вагнера (ми летимо із Віденською оперою з “Валькіріями” у Токіо), графа Орловського у “Летючій миші” Штрауса. Щодо репетицій – напередодні о 14-й годині ми дізнаємося, які в нас будуть репетиції наступного дня. Якщо в тебе ввечері вистава – зранку репетиції немає. Але це не означає, що наступного ранку о 10-й ти не маєш стояти на репетиції до наступної вистави.
— Ви, як штатна солістка Віденської опери, можете виступати в інших театрах?
— Можу, але мушу мати офіційний дозвіл основного роботодавця. Заповнюю спеціальний формуляр, де прошу відпустити мене на такий-то виступ. І директор особисто дає або не дає дозвіл.
— Ви співпрацювали з багатьма всесвітньо відомими співаками. Хто справив найбільше враження?
— Величезне враження справив Пласідо Домінго. Це неймовірно, у такому віці (75 років. – Авт.) так співати! Голос як у молодого хлопця. Звичайно, він перейшов на інший репертуар, баритональний, але як він звучить! Два роки тому я співала з ним у «Набукко» партію Фенени, а він співав Набукко. Феноменально! Декілька місяців тому ми з ним знову співали разом, цього разу “Травіату”.
— Ви за стільки років життя в Австрії, мабуть, досконало вивчили менталітет австрійців. Які його особливості?
— Менталітет австрійців подібний до менталітету львів’ян. Проживши у Відні десять років (а це вже стаж), бачу, що у Львові збереглося багато традицій з часів Австро-Угорщини. В австрійців кардинально інший менталітет, ніж у Німеччині і Швейцарії, де я вчилася і працювала. Австрійці, як і галичани, полюбляють кав’ярні, цукерні, ресторани, ходять, як у нас кажуть, «з кави на каву». Так само, як і в Галичині, в Австрії багато вихідних і свят – і національних, і релігійних. Вихідні, наприклад, на Знесіння Марії на небо і на Зачаття Марії…
Тішить, що у Львові, що б не сталося – кав’ярні повні. Львів’яни позитивні люди. По хатах ніхто не закривається, всі йдуть спілкуватися. Бачу, що місто розвивається, змінюється, це чудово.
— Розкажіть про вашу благодійну діяльність. Торік ви ініціювали написання портрета Івана Павла Другого, який потім передали у гарнізонний храм Святих апостолів Петра і Павла у Львові.
— Дуже поважаю Папу Івана Павла Другого. Коли його оголосили святим, я подумала, що у Львові має бути його образ. Зателефонувала до свого друга, львівського художника Сашка Войтовича, та отця Степана Суса і зробили спільний проект: замовила у Сашка Войтовича портрет і влаштувала благодійний вечір класичної музики у гарнізонному храмі Петра і Павла. З настоятелем храму, отцем Степаном Сусом, ми знайомі давніше, він радо сприйняв цю ідею. І художник одразу загорівся цим проектом. Коли занесли портрет Папи Івана Павла ІІ у храм і його ще навіть не освятили, а тільки поставили, люди вже клякали на коліна і молилися до нього. Потім з’ясувалося, що не мені одній така ідея спала на думку. У віденському соборі Святого Стефана також з’явився образ Папи Івана Павла Другого.
— У Відні ходите до церкви?
— Так, до греко-католицької церкви Святої Варвари. Є два фантастичні священики – отець Тарас та отець Олег. У нас чудова церква та громада, багато молоді. При церкві – велике подвір’я, де Товариство української молоді Австрії (ТУМА) влаштовує різноманітні заходи. Це й День вишиванки, і святкування Великодня, і зустрічі громади. Є дві українські школи. Священики та Посольство України в Австрії всіляко підтримують таке спілкування громади.
****
Зоряна Кушплер народилася у Львові. Закінчила Львівську музичну академію по класу вокалу в свого батька – професора, народного артиста України Ігоря Кушплера.
Продовжила навчання у Вищій школі музики й театру Гамбурга – в класі професора Юдит Бекман. Лауреат багатьох міжнародних конкурсів. Дебютувала у Лондоні в Барбікан-Центрі в партії Нерона в опері Монтеверді «Коронація Поппеї».
У сезоні 2004/2006 – штатна солістка Бернської державної опери (Швейцарія). Від 2007 року і досі є штатною солісткою Віденської Національної опери (Австрія).
У 2012 році відбувся дебют Зоряни Кушплер у США з Клівлендським симфонічним оркестром.
У 2014-му дебютувала у знаменитому нью-йоркському Карнегі-Холі в симфонії № 9 Людвіга ван Бетховена з оркестром Віденської філармонії.
Того ж року – дебют у Королівському Альберт-Холі (Лондон) в опері Р. Штрауса «Електра» з оркестром BBC. Із сестрою – Оленою Кушплер – готують до випуску третій спільний ди
ск. Володіє сімома іноземними мовами.
Автор: Юлія Ліщенко
Джерело: Високий замок
|