| Стаття |
|
|
|
|
Благовіст Великодніх дзвонів
30 квітня 2016, субота
Поширити у Facebook
Тисячу років захисною священною аурою покривають українські села й міста звуки церковних дзвонів. Дзвонами скликали Божий люд до храмів і на віче; вони вказували шлях подорожнім, що заблукали в негоді; в них били на сполох, коли виникала небезпека набігів орди; вони сповіщали про перемогу над ворогами; в них били під час пожеж; дзвонінням розганяли грозові хмари...
Церковний дзвін супроводжував людей у повсякденному житті, тому залишив глибокий слід у народній творчості й культурі, музиці й поезії. «Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його батьківщини — тих дзвонів, що радісно лунали над його колискою, вістили про його появу на світ, відзначали перше биття його серця, благовістили навколо про радість його отця, про муки та ще більшу радість його матері. Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас: релігію, родину, батьківщину, колиску, могилу, минуле й прийдешнє», — так щемливо Шатобріан описав цілу гаму людських почувань, пов’язаних з церковним дзвоном.
Неодмінний вияв пасхальних свят — урочисті звуки дзвонів, що лунають з усіх дзвіниць як символ Воскресіння Христового і Його перемоги над смертю. Стати дзвонарем у цю пору можете й ви. У великодні дні, за стародавнім християнським звичаєм, кожен може піднятись на дзвіницю та задзвонити у дзвониѕ
З історії дзвонів
Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов’язана з історією християнства, а їх винайдення приписують єпископові Ноланському св. Павлінові (+411), який уві сні побачив польові квіти — дзвіночки, які приємно дзвеніли.
Після того сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, св. Павлін не ввів дзвони у практику Церкви, бо ні сам він у своїх творах, ні тогочасні письменники не згадують про дзвони. Тільки на початку VII ст. Римському папі Савиніану (наступникові св. Григорія Двоєслова) вдалося надати дзвонам християнського значення. З цього часу їх поступово почали використовувати, а впродовж VIII-го та IХ ст. у Західній Церкві вони твердо увійшли в практику християнських богослужінь.
У Східній Церкві дзвони почали впроваджувати з другої половини IХ ст., після того як у 865 році венеційський дож Урсус надіслав у дарунок візантійському імператорові Михаїлу дванадцять великих дзвонів, які висіли на вежі при Софіївському соборі Константинополя. Втім, у греків дзвони не набули широкого використання. А на Руси-Україні дзвони появилися майже одночасно з прийняттям християнства святим Володимиром (988 р.) наприкінці Х ст.
Спершу вони були невеликі, при храмах було по 2-3 дзвони. Але з XV ст., коли в Русі появилися власні заводи для виливання дзвонів, почали виливати дзвони великих розмірів. До речі, церковнослов’янською мовою дзвін іменується «кампан» — від назви римської провінції Кампанії, де з міді було вилито перші дзвони.
Згодом їх виготовляли зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо і в рідкісних випадках срібло. До речі, в першій пол. ХХ ст. чудові дзвони лили в Калуші в знаменитій ливарні братів Фельчинських, слава якої розносилась по всій Європі. В Києві їх вперше використовували при церквах Десятинній та Св. ірини. Згадки про дзвони у храмах Полоцька, Новгород-Сіверського, Володимира-Волинського датуються кінцем XII ст.
Дзвони й голоси дзвонінь
Дзвони підвішують на особливій вежі, яка називається дзвіницею. Її зводять поряд із храмом чи над входом до храму. Подібно, як у лівій вежі архікатедрального і митрополичого собору Святого Воскресіння розміщено найстаріший дзвін івано-Франківська. Дзвони є однією з необхідних складових храму. В чині благословення дзвону мовиться: «Нехай усі, хто чує голос його, чи вдeнь, чи вночі, славлять ім’я Святе Твоє», — звідси походить звичай віруючої людини при дзвонінні ставити на собі знак хреста.
Дзвони супроводжують кожне християнське свято, передусім нагадують про початок Літургії, скликають віруючих на богослужіння, сповіщають присутнім і не присутнім у храмі про час здійснення особливо важливих частин Літургії й інших богослужінь.
Церковний дзвін поділяється на два види: благовіст і власне дзвін (дзвоніння). Благовістом називають розмірені удари в один великий дзвін. Ним вірних скликають до церкви. Благовістом цей дзвін називають тому, що він сповіщає благу вістку про початок богослужіння. Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три рідкі, повільні і протяжні удари (поки не стихне звук), а потім ідуть розмірені удари. Коли при храмі є кілька великих дзвонів, вони, відповідно до свого призначення, поділяються на святковий, недільний, полієлейний, буденний, п’ятий, або малий, дзвін.
Дзвонінням називають биття одразу в кілька дзвонів або у всі одразу. Биття ж у всі дзвони поділяють на тридзвін, дводзвін, передзвін, перебір. Тридзвін — дзвін у всі дзвони, потім невеличка пауза, і другий дзвін у всі дзвони, знову невеличка пауза, і третій раз дзвін у всі дзвони. Тобто це дзвін у три прийоми. В наш час тридзвоном називають не лише биття у дзвони тричі, а й взагалі биття у всі дзвони.
На свято Пасхи — Воскресіння Христового: благовіст починається перед полунощницею і триває до початку хресного ходу, а з початку хресного ходу і до кінця його, і навіть довше, дзвонять радісний урочистий тридзвін. На Пасхальну Літургію — благовіст і тридзвін. А на самій Пасхальній Літургії, під час читання Євангелія, слід дзвонити передзвін, по 7 ударів у кожен дзвін (число «7» означає повноту слави Божої). Цей урочистий передзвін символізує проповідь Євангелія Христового всіма мовами. Передзвін цей після читання Євангелія закінчується радісним переможним тридзвоном.
Весь Світлий Пасхальний тиждень тридзвін лунає щоденно, від кінця Літургії — до вечірні.
У всі недільні дні, від Пасхи до Вознесіння, після закінчення Літургії потрібно дзвонити тридзвін.
Дводзвін — биття у всі дзвони двічі, у два прийоми.
Передзвін — биття у дзвони по черзі (по одному чи кілька ударів у кожен дзвін), починаючи з великого і до найменшого, і так повторюють багато разів.
Перебір — повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по разу, починаючи з найменшого і до великого, а після удару у великий дзвін вдаряють у всі дзвони одночасно. Перебір, або похоронний чи погребальний дзвін, виражає смуток і скорботу за померлим. Цей жалібний дзвін обов’язково закінчується коротким тридзвоном, який виражає радісну християнську віру у воскресіння усопшого.
Дзвони в українській класичній музиці
Взаємовплив дзвонарської та хорової культур знайшов своє яскраве виявлення в хоровій музиці часу українського бароко. Тут пригадаємо тільки урочисте відлуння дзвонінь у причасниках — невеликих хорових композиціях Максима Березовського (1745—1777) та імітацію звучання дзвону в концерті №25 «Господи, Боже мій, на Тебе уповаю» геніального Артемія Веделя (1767—1808). З тих пір тема дзвону й дзвонінь, їхні сліди й музичне відображення ррунтовно присутні у духовних хорових творах видатних українських композиторів Миколи Лисенка, Олександра Кошиця, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Бориса Лятошинського.
Безпосередньо до великодньої тематики належить обробка народної пісні «Ой дзвони дзвонять» Яковом Степовим (1883—1921) і урочисте дзвоніння в хорі «Великодній дощ» нашого видатного земляка Василя Верховинця (1880—1938). Або ж як тут не згадати веселу «розмову» дзвіночків у музичному творі В. Верховинця «Хор лісових дзвіночків», написаному на слова Павла Тичини.
Радісне пасхальне торжество та його святкові дзвоніння є головними дійовими особами в творі іншого видатного хормейстера і композитора Андрія Гнатишина (1906—1995) «Великодні дзвони». Вже перший куплет після слів «Христос воскрес» завершується передзвоном голосів хору й різних дзвонів на дзвіниці. Подібно своєю виразністю виступає й імітація дзвонінь у симфонічних композиціях Левка Колодуба.
Багато цікавого можемо дізнатися про музичний опис звучання дзвонів з наукової спадщини Станіслава Людкевича. А загалом ХХ ст. було надзвичайно плідне й багате на переосмислення і нове прочитання теми дзвонів та церковних і світських дзвонінь у творах українських композиторів. Тему дзвону та його звучання використовуть у жанровій і стилістичній тематиці своїх творів Євген Станкович, Мирослав Скорик, Леся Дичко, Віктор Камінський. Зауважимо також, що твори одного з сучасних українських композиторів світової величини Валентина Сильвестрова вирізняються з-поміж інших особливим «сильвестрівським» звучанням, в якому одна з головних складових — лейтакустичність, тобто різноманітні модифікації ефекту дзвонінь.
Відлуння дзвонів в українській поезії
«Дзвони грають зарання, бо зоря сходить рання,
Дзвони грають, вітають, бо зоря є ясна,
Дзвони грають зарання, від самого світання,
Дзвони грають, вітають, воскресає весна»,
— так починається вірш «Воскресіння» Богдана-ігоря Антонича. Цей вірш чи не найповніше окреслює в слові українську великодню поезію та звукосприйняття Великодня. Як слушно зауважив василіянин о. Атанасій Великий у передмові до книжки «Великодні дзвони. Антологія новішої української великодньої поезії», «наші поети на різні лади старалися передати українській людині бадьору тріумфальну ходу героїчного епосу християнства виявами радости в людському житті: світлом, ясністю фарб, мажорним ладом, яскравістю кольорів і звуків.
Можна сказати, що громадським спільним виявом цих настроїв є гомін дзвонів — отой велелюдний передзвін, який заливав звитяжно ефір української землі на Великдень. Отой дзвін-передзвін — це сурма християнської великодньої перемоги життя над смертю, гаслом якої стають два слова: «Христос воскрес!», без дальших пояснень і тлумачень». Зауважимо, що ця книжка, яка вийшла 1968 року у видавництві отців василіян у Римі, не втратила своєї актуальності й досі.
Тут вміщені як тексти Євангелія про воскресіння ісуса, пасхальний гимн, пісні утрені, пасхальні стихири з великодніх богослужінь, так і могутній пласт поезій великодньої тематики Тараса Шевченка, івана Франка, Юрія Федьковича, Богдана-ігоря Антонича, Миколи Зерова, Михайла Ореста, Олександра Олеся, Олеся Бабія, Михайла Вереса, Олекси Веретенченка, Віри Вовк, Павла Тичини, загалом близько ста українських поетів (кому цікаво, той зможе знайти цю книжку на сайті diasporiana.org.ua).
Музикотерапія дзвонів
Сучасним лікарям добре відомо, що звуковим вібраціям церковних дзвонів притаманна могутня цілюща сила. У середні віки ними люди рятували себе від епідемій чуми. На думку фахівців, звуки дзвонів, що створюють вібрації понад 25 кГц, підвищують імунітет. Середній спектр дзвонових звуків (100—200 кГц) позитивно впливає на роботу кровоносної та лімфатичної систем організму, а низькі звуки дзвону (40—100 кГц) заспокоюють психіку. і що вже говорити про цілющі звуки дзвонів, коли навіть романс «Вечірній дзвін» музтерапевти рекомендують як дієвий засіб проти синдрому хронічної втоми!
В минулому дзвонар Святомихайлівського монастиря, який дзвонив більше трьох годин під час розгону Майдану 11 грудня 2013 р., а нині о. іван Сидор вважає, що звук дзвонів позитивно впливає на внутрішній стан людини, окрім цього, й він сам почав менше хворіти. Доведено також, що під впливом сильних і ритмічних ударів дзвону гине чимало бактерій і вірусів. Велику полегшу звуки дзвонів приносять хворим на нервові й психічні розлади.
За словами відомого науковця і дослідника дзвонарського мистецтва Богдана Кіндратюка (усім шанувальникам дзвонарства рекомендуємо ознайомитися з його фундаментальною монографією «Дзвонарська культура України»), про позитивний ефект дзвонів говорять медики туберкульозної лікарні, яка розташована неподалік Гошівського монастиря.
Ми не знаємо, чи після того, як дзвонитимете у великодні дзвони, ви захочете стати професійним дзвонарем (до речі, проводять спеціальні конкурси та фестивалі в Любечі, Диканьці, Дніпропетровську, Луцьку) чи ні, але сміємо запевнити, що вас чекає море позитивних емоцій від дзвоніння. Особливо коли ви зійдете на дзвіницю зі своїми дітьми.
Автор: Роман Івасів
Джерело: Галичина
|