| Стаття |
|
|
|
|
Денис Січинський у музичному житті української діаспори США та Канади
У жовтні виповнилося 150 років від дня народження першого професійного західноукраїнського композитора Дениса Січинського
4 жовтня 2015, неділя
Поширити у Facebook
Ім’я та творчість митця відомі в Україні та закордоном, перш за все, в українській діаспорі. Його музика звучала в концертах на теренах Галичини, починаючи з кінця 1880-х років, згодом її виконували в зарубіжжі, і всюди вона користувалась великою симпатією у виконавців та слухачів завдяки своїй мелодійності, щирості, теплоті почуттів, здатності промовляти від серця до серця.
Про виконання творів композитора в українських концертах у США довідуємося з часопису українців Америки «Свобода». В тих номерах газети, які нам вдалося опрацювати, знаходимо програмки концертів або короткий опис заходів, де звучала його музика. Так, у 1916 році в різних містах США відбулися концерти пам’яті Івана Франка, в яких виконувалися твори на вірші великого Каменяра та інших поетів, серед них і композиції Січинського: 26 серпня у Нью-Йорку прозвучали хор «Пісне моя», солоспів «Як почуєш вночі» (обидва на слова І.Франка) та кантата «Лічу в неволі» (сл. Т.Шевченка); у Сиракузах, штат Нью-Йорк, заходами товариств «Боян» та «Українська Січ» на концерті від 15 жовтня були виконані кантата «Дніпро реве» (сл. В.Чайченка) та дует «Не чужого ми бажаєм» (сл. Шашкевича); на концерті в Чикаго прозвучав чоловічий хор «Непереглядною юрбою» (сл. І.Франка), в Нью-Джерсі – солоспів «Як почуєш вночі», в Детройті – хори на слова Франка «Даремне, пісне» та «Пісне моя».
Музика Січинського звучала у США та Канаді впродовж усього ХХ століття – на Шевченківських імпрезах, вечорах до Листопадового зриву чи інших святкуваннях, в сольних концертах вокалістів тощо. Це кантати «Дніпро реве», «Лічу в неволі», хори «Пісне моя», «Один у другого питаєм», Пролог з опери «Роксоляна», солоспіви «Як почуєш вночі», «Не співайте мені сеї пісні», «І золотої, й дорогої», «Мені однаково», «Дума про Нечая», «Фінале», «Бабине літо», «У гаю, гаю». Також поодиноко зустрічаємо виконання хорів «Січ в поході», «Грає трубка», частіше – таких інструментальних творів, як марш «Сагайдачний» та «Пісня без слів» для фортепіано. Цікавим є факт, що капела бандуристів ім. Т. Шевченка з м. Детройту, здійснюючи 1962 року турне по американських містах, мала у своїй програмі «Думу про Нечая», яка виконувалася на концертах для американської публіки англійською мовою.
Деякі твори Січинського були видані. Даних у нас поки що небагато, однак і те, що відомо, свідчить про шанування його творчості: видавництво «Українська музична бібліотека» в Нью-Йорку випустила в світ кантати «Дніпро реве» (в 1917 році) та «Лічу в неволі» (1918 рік); в 1919 році у Нью-Йорку вийшла збірка «Звуки України. Українські народні пісні під нотами на один голос з повним текстом», де була поміщена обробка пісні «Було не рубати зеленого дуба», здійснена Д.Січинським; у 1917-1919 рр. у нотному видавництві Г.Е.Смолинського (Нью-Йорк) був надрукований дует О.Нижанківського в аранжуванні Січинського «Любо дивитись» та інші твори композитора; у 1960-і роки тричі перевидавались ноти чоловічого хору «Один у другого питаєм» – у Нью-Йорку та Буффало (1961, 1963, 1968 рр.); низка творів вийшла стараннями української діаспори в Канаді: збірник колядок для фортепіано «Христос родив ся» (накладом «Руської друкарні» у Вінніпегу), романс «Фінале». Припускаємо, що друкувалися й інші вокальні мініатюри та хори композитора. У 1920-і роки спільне видавництво США та Канади видало збірник «Ще не вмерла Україна», куди увійшло 200 патріотичних і народних українських пісень для фортепіано зі словами, упорядкований Д.Січинським та відредагований С. Людкевичем. Також твори Січинського були записані на платівки капелою бандуристів ім. Т.Шевченка (колядки, «Дума про Нечая»), співаками та вокальними дуетами, як, до прикладу, в 1968 році – Ією та Любомиром Мацюками, Іраїдою та Петром Черняками; у 1989 р. вийшла касета з піснями у виконанні Лілеї Волянської, серед них є солоспіви Січинського.
Не можемо з точністю сказати, коли саме музика Дениса Січинського перетнула океан і опинилася в Америці, однак те, що твори композитора віз туди його станиславівський приятель, диригент Євген Якубович, знаємо достеменно. Відбулося це перед І світовою війною. Якубович постійно виконував музику композитора у концертах хорових колективів, якими керував у містах Тейлорі та Філадельфії, а також на замовлення любителів музики переписував і розсилав твори, які привіз із собою. Можливо, переписані ним композиції Січинського і зараз знаходяться в приватних нотозбірнях американських українців чи в музичних бібліотеках українських товариств. Про Січинського написала спогад дочка Є.Якубовича Марія Качмарська; він був опублікований у газеті «Свобода» (1953 рік, № 84, 10 квітня). У 1920-і – 30-і роки немало друкованих в Україні нот пересилалося до США та Канади. Серед них могли бути й твори Січинського.
Напевно, першою публікацією про Д. Січинського в україно-американській пресі можна вважати статтю композитора Михайла Гайворонського в «Свободі» (1933 рік, № 148), в якій він дав розгорнуту характеристику його життя та творчості. Автор знайшов влучні й образні слова, щоб передати основний характер композицій Січинського та окреслити риси його стилю: «…всі його твори, вокальні та інструментальні, дуже мельодійні, тимсамим для пересічного слухача дуже приступні. Народню нашу пісню він добре знав; мало цього: він нею пересяк і тому його ориґінальні мельодії носять на собі риси нашої мельодики. Гармонії його творів зовсім відповідають легкій мельодійній та ритмічній будові, а скалі, в подавляючій більшости, мольові (мягкі та сумні) [...] Його композиції сумовиті та вщерть налиті болем скорботнього серця поета і музи́ка. Плачуть його пісні, бо здається йому, що «даремно-марно пролетять його найкращі літа» [...] Елегійний тон є пануючий у його творах, бо чуле його серце тужить за ясним сонцем і усміхом долі. Не дивно, що залюбки вибирає він відповідні його настроєви поезії».
Чи святкували українці Америки в 1915 році 50-річчя від дня народження Січинського, інформації не маємо. Напевно, і в Галичині цю дату не було як відзначити через війну. Але 50-літньому ювілею пам’яті митця були присвячені рядки статті «Музичні роковини в 1959 році», написаної колишнім директором і викладачем Станиславівської філії музичного інституту Осипом Залеським, що емігрував до США. О. Залеський зазаначив, що Денис Січинський «усе своє життя присвятив музичному мистецтву. Був це музика-мандрівник, який тинявся по містах і селах Галичини, засновував і провадив хори та оркестри (заклад для сиріт у Дроговижі), учив музики, був редактором музичних видань станиславівського «Бояна», а передусім композитором. Творив скоро і легко, писав свої твори на кусникові паперу і пускав їх між людей. Його твори визначаються гарними мелодіями, з тужливо-трагічною закраскою, в якій відбивається і трагізм його життя, якого він не міг собі влаштувати» («Свобода», 1959 р., № 227). Далі автор перелічує найважливіші композиції Січинського, знайомить читачів з основними віхами біографії.
Не пройшла повз увагу української громадськості Америки 100-а річниця від дня народження Січинського. У 1966 році був підготований концерт із його творів хором «Трембіта» з Ньюарка під орудою композитора і диригента Ігоря Соневицького. Того ж року у Нью Гейвені був влаштований вечір його творчості, ініціатором якого став директор місцевого відділу Українського музичного інституту, уродженець м. Надвірна на Станиславівщині піаніст Юрій Цибрівський. Він прочитав доповідь про життя і творчість композитора, акомпанував солістам та виконав на фортепіано твори Січинського (оригінальний та переклади). У «Свободі» (1966 р., № 91) був поміщений невеликий, але цінний для нас відгук про цей захід: «Батьківський Кружок приУкраїнському Музичному Інституті в Ню Гейвені, Конн., влаштував Перший Літературно-Музичний Вечір, присвячений Денисові Січинському в 100-ліття його народин. Імпреза відбулася в Українському Народному Домі 6-го березня. Програму започаткував проф. Юрій Цибрівський, директор Музичного Інституту в Ню Гейвені – Гартфорді, доповіддю про життя і творчість Д. Січинського. Доповідач начеркнув на тлі епохи сильветку цього великого таланту, який через несприятливі умовини не міг вповні розвинутися. Зокрема підчеркнув великі заслуги Січинського в розвитку української хорової музики та його невсипущу працю в організації цілого ряду хорів. […] Головною атракцією був виступ молодої співачки Христі Терен-Юськів, яка при фортеп’яновому супроводі проф. Ю. Цибрівського відспівала чотири композиції…[…] На закінчення проф. Ю. Цибрівський відіграв деякі твори Д.Січинського як «Дума про Нечая», «Пісне моя», «Похоронний марш», а інші твори цього ж композитора були відіграні на пластинках […]». Шкода, що автор газетного допису не уточнив, які саме твори слухачі почули з платівок.
Твори Січинського виконували й на ювілейних заходах інших українських композиторів. Так, у 1979 році Український Літературний Фонд ім. І. Франка у Чикаго провів величний концерт до 100-річчя від дня народження Станіслава Людкевича. Крім творів ювіляра, звучала музика попередників і сучасників композитора, зокрема й Січинського. Про кожного з митців, представлених у програмі вечора, розповіла у вступному слові видатна піаністка, уродженка Коломиї Дарія Каранович.
Великою подією музичного життя українців Канади була постановка опери Д.Січинського «Роксоляна» (1991 рік). Відбулась вона завдяки українцю-емігранту диригенту Володимиру Колеснику. Нову редакцію та оркестровку опери на замовлення Товариства української опери в Канаді зробив французький композитор українського походження Мар’ян Кузан. Твір прозвучав у концертному виконанні.
У 1970-і – 90-і роки В. Колесник ініціював у Канаді проведення літніх двотижневих семінарів хорових диригентів. На них вивчалися різноманітні питання диригентського мистецтва, розглядалися твори українських композиторів різних епох. В цьому курсі була проаналізована «Літургія» Д. Січинського, а можливо, й інші його твори.
З цих далеко неповних і дещо розрізнених, «вихоплених» даних то з одної, то з іншої ділянки музичного життя українців США та Канади ми все ж можемо дійти висновку, що до творчості Дениса Січинського проявлялося велике зацікавлення. І сьогодні цей композитор вартує того, щоб не зникнути з україно-американських концертних афіш – адже йому належить гідне місце серед давніх і сучасних адептів професійної музики.м’я та творчість митця відомі в Україні та закордоном, перш за все, в українській діаспорі. Його музика звучала в концертах на теренах Галичини, починаючи з кінця 1880-х років, згодом її виконували в зарубіжжі, і всюди вона користувалась великою симпатією у виконавців та слухачів завдяки своїй мелодійності, щирості, теплоті почуттів, здатності промовляти від серця до серця.
Автор: Галина Максим’юк
Джерело: Агенція новин Фirtka.if.ua
|